Глава 11. Бокали для короля й королеви

Кількахвилинний ступор охопив усіх присутніх на святі. Навіть король Аластер, що тримав у руці бокал вина і готувався проголошувати промову, раптом закляк, не в змозі вимовити й слова.

Король Скорпіонів же стояв, явно насолоджуючись ефектом, який зумів справити на всіх цих жалюгідно зухвалих й пихатих королівських вилупків. На його устах сяяла чарівна дещо зміїна посмішка. Він вивчав очима королівський стіл Медіаносу. Минувши Лінду та Бронвела, він ненадовго зиркнув на Софі, серце якої, мабуть, так і зупинилося б, продивись він іще кілька секунд. Тоді сковзнув крижаним поглядом на Маріетту, оминув Аластера й уже мало не зосередився на Релі, як…

Слуга наважився кашлянути й…

― Прибув Його Високість…

Король Скорпіонів блискавично озирнувся на нього й вишкірився, від чого той від страху побілів і посірів:

― Боюся, такий недалекий слуга, як ти, ні за що не зуміє правильно представити вашого нового гостя… ― голос Веймонда звучав так проникливо й легко, мовби він не прикладав жоднісіньких зусиль, аби говорити це в присутності глав трьох держав Лантеї.

Врешті полишивши бідолашного слугу, що від його погляду ледь не відправився на той світ, Веймонд повернувся й розкинув руками:

― Знаю, мною ваших дітей лякають перед сном і… знаю, мене сюди ніхто не запрошував, проте… ― він все ще шкірився у неймовірно харизматичній посмішці, а Релі раптом зауважила, що її очі почали безжально пекти ― виявляється, за увесь час, як Король Скорпіонів з’явився у бенкетній залі, вона ще ні разу не відвела від нього погляду й зовсім не кліпала.

Нарешті із свого місця зіскочив Еверан Естрел, король Нордесте, й змахнув широким рукавом своєї одежі:

― Ти! Король Скорпіонів! Для тебе у нас не передбачено запрошення!

У його дружини, Елеанор, погляд зробився настільки крижаним, що, здавалося, за бажання вона могла заморозити усе тут за одну мить.

Веймонду же, схоже, було абсолютно начхати, якими магічними здібностями володіли присутні тут заклинателі. Він лиш змахнув руками і, прискіпливо цокнувши язиком, повернувся від стола Нордесте до стола Медіаносу:

― Я так подумав, до чорта запрошення. Це ж свято Миру. Подія священна для наших предків. До того ж, мені стало відомо, що спадкоємиця престолу Медіаносу розпорядилася, аби на свято прийшли усі бажаючі.

І в одну мить поглянув на Релі. Дівчина остовпіла. Вона заклякла, відчуваючи, що ковтнула вкрай невдало і зараз просто розкашляється! Благо діло, втрутилася бабуся, Лінда де Вантелл:

― Святкування для народу на вулиці!

Веймонд прищурив очі:

― О, та я вже не простий народ, як ви могли помітити... я цілеспрямовано завітав саме сюди у зв’язку з… ― і знову він дивиться на Релі!

Дівчина уже зіжмакала тканину плаття лівою рукою, щосили змушуючи себе не кашляти. Та слина, яку вона проковтнула разом із вдихом подиву, жалібно шкрябала по стінці трахеї…

Неочікувано роздався голос Маріетти:

― Він може залишитись.

Аластер тут же зиркнув на неї:

― Що? Кохана…

Маріетта спрямувала на Веймонда дивний погляд, мовби між ними існувало щось, про що не знали інші:

― Він може залишитись. Він правий, це свято для всіх.

Від цих слів Веймонд сплеснув у долоні:

― Прекрасно. Де я можу приземлитись?

Як тільки слуги провели його за стіл до родини Лоран (у зв’язку з тим, що вони нікого не привели, їхній стіл був єдиним, за яким було повно місця), і Маріетта проголосила промову замість Аластера, заграла музика й усі взялися до їжі.

Релі почала їсти не одразу. Король Скорпіонів вразив її настільки, що вона не могла відвести від нього погляду!

― Ей! ― боляче вщипнула її за руку Астрід. ― Ти чого витріщаєшся? Іще трохи посиди, і я зжеру твою королівську свинну відбивну!

І тільки сестра зазіхнула на її тарілку, а Релі відбила її атаку своєю виделкою, як Веймонд у її полі зору уже почав про щось розмовляти з Ізадорою…

Невдовзі слуги подали наступні страви, а на середину залу було запрошено танцівниць. Ці дівчата були за походженням із Континенту, можливо, з Манчжу, адже усі мали характерну східну зовнішність. Музики почали гру на цитрі, а дівчата, одягнені у легкі сукенки із прозорими шлейфами, закружляли в танці. Усі їхні рухи віддавали легкістю, а танок був схожим на ранковий політ лісової пташки чи, скажімо, на заплив елегантного лебедя.

Коли основні страви закінчились, частина гостей перейшла до сусідньої зали, де були столи із десертами, а також сцена, на якій мало відбутися кілька вистав.

Коли усі порозходилися, а дехто залишився у залі, Релі помітила, що її сестра Астрід кудись зникла. Та невдовзі їй вдалося знайти Мей і разом вирушити по десертики. Коли вони увійшли, на сцені якраз закінчилася вистава історії боротьби із нечистю.

― Таке безглуздя, авжеж? ― зронила раптом Мей.

― Це точно, ― відповіла на це Релі, розуміючи, що вкрай дивно продовжувати ці вистави, враховуючи, що нечисть давно вже просочилася в їхні ряди і буквально являється правлячою верхівкою Мерідії та Нордесте. ― До речі… а хто це?