Глава 10. Зовсім не мирне Свято

Хоч на свято і були запрошені буквально усі жителі міста, основна подія була закритою для звичайних людей та відбувалася у палаці. Саме тут проводилося святкування для осіб вищого класу ― чиновників, лордів, графів та їхніх дружин. А також, звісно, й для королів та королев сусідніх держав ― Нордесте та Мерідії. Для них у головній залі для святкувань було виділено два величезні столи, що стояли перпендикулярно до головного стола, де мала сидіти уся верхівка Медіаносу.

Саме туди й направилася Релі, увійшовши у залу разом із якимись чиновниками, що, побачивши принцесу, пробігли всередину мов ошпарені. Її поява прикувала увагу чималої кількості людей ― усі озирнулися, аби зафіксувати свій погляд на принцесі миловидної зовнішності, одягненої в одяг виняткової краси. Шлейф її пишного світло-голубого плаття елегантно плив услід за нею, а ідеальна постава, шовковисте волосся кольору каштану та деяка худорлявість створювали враження справжнього діаманта королівства. Саме так у Медіаносі звикли називати особливо обдарованих природніми даними членів королівської родини. І Релі, безсумнівно, займала перше місце серед усіх коли-небудь існуючих самородків.

За столом уже сиділи король та королева. Обоє були вдягнені вишукано, та водночас достатньо стримано. Король мав на собі оздоблену золотом маску у вигляді вовчих очей та вух, світло-коричневе вбрання, кілька важких золотих перстнів на пальцях та корону Медіаносу на голові. Маріетта, на подив своїй вічній зверхності, була одягнена стримано ― у закриту парчову сукню біло-зеленого кольору із високим коміром та довгим рукавом. Волосся її було зібране ззаду, решта ж його частина ― розпущена. На голові ― королівська корона, менш масивна, ніж у її чоловіка. Маска у неї була золота й витончена.

Поруч із Маріеттою розмістилася Софі із темно-червоною маскою з пір’ям, одягнена у закрите плаття кольору карміну і з зібраним волоссям майже так само, як у матері, а місце ж поряд із Аластером залишалося вільним і призначалося для спадкоємиці престолу ― Релі де Вантелл. Далі біля Софі перешіптувалися між собою єдині живі бабця та дід королівської родини ― леді Лінда де Вантелл та лорд Бронвел Ліст, відповідно, мати Аластера та батько Маріетти. Сідаючи на своє місце і заправляючи пишну сукню під столом, Релі побачила, що поруч із нею розмістилася її наймолодша сестра Астрід у масці пташки і у своєму платті світлого фісташкового кольору, що личило їй не більше, аніж якби було одягнуте на якого-небудь хлопця. Біля неї ще сиділа сестра Маріетти, Генріетта Ліст, із своїм молодим чоловіком, та на них Релі особливої уваги не звертала ― сестра ненависної мачухи мала аналогічно паршивий характер.

І тільки Релі взялася оглядати столи для чиновників удалині залу, аби ознайомитися з гостями візуально, до неї своїм вічно неприємним тоном озвалася Астрід:

― Ей, де ти була?

Релі зиркнула на сестру здивовано. Вона ж і сама щойно сіла за стіл.

― Із Мей спілкувалась…

Принцеса сказала це, бо це і було правдою, адже причиною її затримки виявилося те, що служниця раптово вирішила передати їй дивний кинджал.

Релі знову окинула залу очима й раптом… помітила серед інших служниць Мей. Вона про щось із ними спілкувалася і… була одягнена у вишукане червоне ханьфу. До того ж, на її голові була блискуча зачіска найвищої складності, зробити яку за кілька хвилин було просто нереально.

Тож, або Мей володіє чарами, або…

Ні, вона не могла так швидко причепуритися й опинитися тут! До того ж…

― А Мей давно тут? ― раптом запитала Релі у Астрід.

Та лиш набурмосилася, вже й не дивуючись поведінці сестри:

― Хвилин двадцять тому прийшла з іншими. Питала, де ти, чи тобі не потрібна допомога. Я сказала, що нічого не знаю. Але ж ти була з нею, еге-ж? ― чисто з іронією проговорила Астрід.

Релі різко видихнула, насупила брови. Вона знала, що Астрід не стане допитуватися, чому вона збрехала. Астрід узагалі не стане лізти в душу без потреби в силу своєї вічної байдужості до всього і всіх довкола, і цьому вона була несказанно рада. Адже, якби тут сиділа Софі, то вже точно від неї не відстала б, подумавши, що Релі запізнилася, бо встигла познайомитися в коридорі з якимось графом чи лордом.

Принцеса подивилася на мішечок цянь-кунь, який висів у неї на поясі в якості аксесуара або своєрідного варіанту дамської сумочки.

«Цей кинджал і… якщо це була не Мей, тоді…»

Та більше часу на роздуми у неї не було. Багато гостей вже встигли повсідатися на місця, коли роздався голос слуги, що стояв біля дверей і відчиняв їх гостям:

― Прибули Їхні Величності король Еверан Естрел і королева Елеанор Естрел із Нордесте! Із ними старша донька, спадкоємиця престолу, Адріель Естрел!

Усі тут же спрямували свої голови туди. Слуги прочинили важкі двері із вишуканим розписом, пропускаючи всередину групу із осіб, одягнених у одяг в основному темно-синіх відтінків. На чолі групи йшли король та королева, особи виняткової зовнішності, з крижаними виразами облич та світлим волоссям. Обличчя королеви Елеанор було строгим, очі проникливими, а волосся заплетеним у тугу косу. Маску вона, як і інші члени королівської родини, мала білу кришталеву, що нагадувала лід. Колір волосся короля нічим не відрізнявся від її, однак воно у нього було негустим і трохи довшим лінії підборіддя, прядки його були акуратно зібрані ззаду. Поміж батьками крокувала холодна красуня Адріель, у вишуканому вузькому темно-синьому платті і прикрасами з чистих діамантів. Її волосся білосніжними кучерями розкинулося за спиною, а погляд кришталево-голубих очей пронизував усіх присутніх у залі гостей з особливо крижаною величністю.