Глава 5. Сестри де Вантелл

Перед самим королівським палацом, що був просто величезних розмірів, розмістилася неабияк велика площа території. Певну її частину, а саме з північної сторони від палацу, займали господарські угіддя. Тут поралися служниці ― прали одежу, зберігали усі свої приладдя для прибирання, а також сюдою відбувалася доставка продуктів на кухню. Усі слуги потрапляли в замок виключно із північних входів.

Із заходу же розмістився великий королівський сад, включно із зеленим лабіринтом. У цьому вражаючому місці познайомилися не одні лорди та леді, забажавши відлучитись на хвильку від гучного прийому в замку.

Зі сходу був кам’янистий берег, а між ним і вихід до пляжу, особистого королівського пляжу. Це місце, мабуть, було найпотаємнішим і найзатишнішим на всій території замку.

Із півдня, де й розміщувалися головні ворота та вхід, розташувалася чимала ділянка землі, практично уся покрита бруківкою. Зазвичай саме тут відбувалися гучні свята, а коли ж дійство відбувалося у приміщенні замку, гості розташовували тут свої карети та коней.

З самого ранку на площі перед головним входом кипіла робота. Служниці та слуги активно займалися прикрашанням території різноманітними стрічками, ліхтариками та свічками. Поки чоловіки виносили столи та стільці, жінки займалися прорахунком того, як вони будуть їх сервірувати. Нижчими служницями командували вищі, а також ті, що вже завчасно знали список страв, що буде подано на святковий стіл.

Релі разом із своєю служницею Мей стояла на найвищій оглядовій точці ― сходах поруч із головними дверима. Одягнена у просту голубу сукню, дівчина уважно стежила за процесом підготовки до свята. На обличчі її сяяла приємна усмішка.

Аж раптом щось змусило її схопити поділ плаття і кинутися вниз. Не відразу второпавши, що сталося, Мей зробила те ж саме, та наздогнала принцесу уже серед купи дівчат-служниць, що займалися обстановкою головного стола.

― Ні, ― твердо відказала принцеса, тримаючи спину неймовірно рівною. ― Так не піде. Якщо подавати страви виключно на цей стіл, гості відчуватимуть себе некомфортно.

Служниці тут же посхиляли голову, не сміючи не підкоритися наказу принцеси. Та Релі несподівано розслабила обличчя й пояснила:

― Ви готуєте свято зовсім не з метою вразити багатством чи вишуканістю. Це свято для простих людей, народу. Будь-хто зможе прийти сюди. Тому зробіть усе так, аби кожен відчував себе комфортно. М-м, ― замислилася принцеса. ― Я думаю, буде добре, якщо ви розташуєте ще кілька столів по краях процесії, на них подаватимете десерти та алкоголь. Також… хто відповідає за музикантів? Найміть ще дві групи, людей буде багато, нехай поряд із кожним столом будуть свої музики.

Слуги тут же закивали головами і взялися виконувати поставлені цілі. На площі стояла метушня, підготовка ішла повним ходом.

Втішена, що тепер все точно пройде, як слід, Релі направилася до палацу, аби ще раз окинути оком все з високої точки. Та не встигли вони з Мей піднятись, як із головних дверей уже вийшла її молодша сестра Софі, у супроводі двох таких же рудоголових служниць.

Обличчя Софі віддавало усією антипатією, яку тільки можна було на ньому виразити. Більше того, вона мовби спеціально вийшла саме в ту мить, коли Релі ще не встигла піднятися. Знаходячись на висоті, вона гордо підняла підборіддя й розправила плечі. Руки тримала складеними, як і личить королівській особі. Плаття на ній було темно-бордове, її улюбленого кольору, що й справді личив до рудого волосся. Широкі рукави ідеально гармоніювали із блідим кольором шкіри.

Окинувши старшу сестру неприязним поглядом, Софі зронила:

― Що це ти затіяла, сестро? ― голос її звучав вкрай пихато. Їй не було і п’ятнадцяти, проте вела вона себе так, мовби її щойно коронували і тепер на її плечах справи усього королівства. ― Якщо матінка дізнається…

О, це було її улюбленим. «Якщо мама дізнається», «от побачиш, матінка про все дізнається!», ну, звісно, як іще могла дізнатися Маріетта, якщо не від самої ж Софі?

Релі чудово знала, що її сестра була тим ще пацюком, проте також і розуміла: вступати із нею у суперечки ― просто марна трата часу. Це пихате рудоволосе дівчисько тільки й мріє, що про трон і заміжжя із гарненьким лордом, її абсолютно не хвилює жодне із того, що роблять інші! І, вже точно, її не обходить, будуть на святі Миру прості містяни, чи не будуть. Та… радше вона схилиться до того, щоб подбати, аби їх не було. Адже бути чемною донькою в очах Маріетти, ось це було її пріоритетом номер два, звісно, після заміжжя із гарненьким лордом.

Релі вже думала про те, аби цілковито її проігнорувати, хоча й якась внутрішня її частинка ось-ось виборола б право на хамовиту відповідь нетактовній сестрі…

Як зненацька позаду почулося вкрай холодне:

― Знову кіпішуєш, Cо-Со?

Релі рвучко озирнулася. Позаду неї стояла дівчинка років тринадцяти, низька на зріст й одягнена у якесь шмаття. Відверто, шмаття, адже велика лляна сорочка і темні штанці на ній були порвані в кількох місцях та ще й брудні, наче вона щойно скотилася з гори. Обличчя Астрід, наймолодшої сестри де Вантелл, було сповнене не меншою неприязню, аніж обличчя Софі. Чи… Со-Со, як обожнювала називати сестру Астрід, посилаючись на те, що навіть будучи молодшою, ніколи не вела себе так по-дитячому і незріло, як Софі.

А Софі… о, вона просто ненавиділа це прізвисько.