Глава 4. Варто тільки постаратись

Цього ж вечора принцеса потайки подалася до лісу. Вона швидко перетнула порослі шовковистою травою пагорби й направилася до найближчих дерев прадавнього лісу. Дійшовши до одного із струмків, озирнулася, аби переконатися, що за нею ніхто не йшов. Тоді, знявши із голови каптур своєї накидки, принцеса дістала срібну монетку. Вона переливалася магічним фіолетовим сяйвом.

Прокрутивши монетку в руці, принцеса заплющила очі і, побажавши поговорити з Прародителькою, підкинула її.

В ту ж мить, як монетка знову торкнулася долоні Релі, перед нею в кількох кроках уже стояла Ірвін.

Одягнена у темно-фіолетову лляну сорочку, шкіряні штани і високі шнуровані чоботи, вона здавалась неабияк харизматичною. На поясі у Ірвін було чимало різних гаманців, коробочок та інших прибамбасів. На плечах ― якась дивна парчова накидка. Копна густого хвилястого волосся спадала на плечі. Очі сяяли янтарним кольором, це було видно навіть тут, у лісі, під світлом місяця і невеликого ліхтаря в руках Релі.

Окинувши очима принцесу, Прародителька раптово вишкірилась і зареготала, показуючи свої гнилі зубки.

Релі відчула легкий дискомфорт, проте в загальному не піддалася жаху, що відходив від Ірвін у вигляді неймовірно могутньої магії та зовнішнього вигляду.

― Це… це ви? Ірвін-Прародителька? ― наважилася запитати принцеса.

― Власною персоною, Ваша Величносте, ― поспішила елегантно вклонитися Ірвін, підтримуючи обома руками краї своєї накидки, мовби це було якесь величне плаття.

― Це… у вас можна дізнатися майбутнє?

― Авжеж у мене, дорогенька! ― сплеснула у долоні Ірвін, блиснувши янтарними очима. ― З часу, як я власноруч вбила попереднього Провидця, уся його сила перейшла у ці прекрасні рученята! Хи-хи-ихи-ихи! ― пронизливо захихикала Ірвін, змахнувши долонями, чорні нігті на яких більше нагадували кігті. Релі в принципі лише зараз помітила, що Прародителька мало чим нагадує звичайну живу людину.

― Тоді… ― на мить завагалася Релі. ― Скажіть мені, яке майбутнє чекає на моє королівство! ― випалила вона раптом, очі її так і сяяли вогнем.

Ірвін відсахнулася, ступила крок назад, очі її вирячилися, руками провела по повітрю… а тоді раптом зареготала:

― Ти ж не думала, що я передбачаю майбутнє так? Хи-их-ихи-ихи! Я уже все знаю, Ваша Величносте! Й істина така, що… ― вона знову наблизилася, і мовби спеціально замовчала, затягуючи час. Релі нервувала, як ніколи, та старалася не подавати виду. Враз і так неприродно великі зіниці Ірвін розширилися і вона протягнула: ― Твою країну чекає невідворотний крах…

Релі застигла в жаху.

― На твоєму місці я б погодилася на пропозицію втечі світ за очі того милого сина коваля… як його звуть? А, точно, Даріен.

Обличчя Релі вкрилось пеленою шоку.

― Звідки…

― Звідки я знаю?! ― хихикнула Ірвін. Вона володіла такою яскравою мімікою, а її янтарні очі під світлом місяця здавалися настільки неприродніми, що в якийсь момент Релі подумала, що все це просто нічний кошмар. Та вона не прокидалася. Ірвін поспішила знову артистично усміхнутися й хихикнути, розводячи руками: ― Та хіба можу я не знати? Я наймогутніша істота у цьому світі, я укладаю угоди, що змінюють цей світ до неможливості! Я наділяю силою найслабших і забираю її в найсильніших! Я… можу допомогти й тобі, Ваша Величносте.

На цьому моменті голос Ірвін прозвучав так пронизливо, що Релі зіщулилася. Ступивши крок назад, вона ввічливо проказала:

― Дякую за пророцтво.

Ці слова вибили Ірвін із колії! Вона артистично махнула рукою, голос її однак прозвучав із ноткою криги:

― Зачекай-но, юна принцесо. А як же плата?

Релі відчула, як по спині пробіг холодок. Зупинившись, вона почала поволі розвертатися.

― Ти знайшла, як викликати мене, значить мала й знати ― будь-яка магія має свою плату, ― останнє вона проговорила із особливою проникливістю.

Релі ж стояла із абсолютно простим обличчям:

― І чого ж ти хочеш?

― Насправді… ― вкрай показово замислилася Прародителька. ― Нічого, ― вирячила вона свої очі на принцесу. ― Мені нічого від тебе непотрібно, адже все, що ти могла дати мені за це маленьке пророцтво, у мене уже й так є.

Релі опустила очі. Вона була настільки в жаху від почутого, що її навіть не втішило, що вона нічого не винна Ірвін. Дівчина знову зібралася піти, наче зомбі, проте Ірвін окликнула:

― І це все?

Релі здивовано озирнулася. Її крижаний погляд був таким порожнім, що Ірвін на мить навіть затнулася. Скривившись собі під ніс, Прародителька змахнула руками:

― Ти не попросиш мене завадити цьому?

Де Вантелл відповіла, нарешті здійнявши свої очі на Ірвін:

― Я знаю, що ти можеш це зробити одним клацанням пальців. Та, боюся, плата за темну магію буде неосяжною.

Її слова прозвучали вкрай проникливо, та Ірвін все-таки проговорила, артистично усміхаючись:

― У моїх угод немає плати, яку замовник не здатен понести.

Релі ж кинула: