Візуалізація ― глава 28

Релі та Вей стоять у бойовій позі

Вей змінив облік на юнака

Поява Адріель 

Адріель: ― Взяти їх.

Вей із мечем 

Льодяні монстри оточують Релі та Вея

Вей: ― Ваша Величносте, не хвилюйся.

― Це не спрацює, ― кивнула вона на меч в його руці. ― Ми не зможемо заподіяти їм шкоди. Льодяні істоти насправді складаються з води. Королева Адріель за бажання може змінювати їх агрегатний стан.

― О, ― просто бовкнув Вей, змушуючи меч зникнути, розчинившись у пітьмі. ― А я таки мав надію, що спрацює. Що ж, ― звів він очі на королеву Нордесте, що сиділа у сідлі верхи на ведмедеві, й зауважив із ноткою неприхованої іронії: ― Здається, ви упіймали нас, Ваша Величносте.

На обличчі Адріель не промайнуло ані тіні емоцій. Очі її залишалися крижаними, вона дивилася виключно на Релі…

Релі кидає Чорну смерть 

Кинджал Релі перехоплює полум'я

Релі та Вей бачать, як з полумя зявляється Кіара

Кіара

― Нецікаво. Абсолютно нецікаво. І це всемогутня Владичиця Воронів відбиває атаку подібною зубочисткою? ― різко зупинивши кинджал в руці, вона виставила його перед своїм обличчям. Погляд спідлоба грубо підведеними чорним кольором очима витріщився виключно на Релі. Тоді ж сковзнув на Веймонда, що стояв дещо попереду із абсолютно спокійним обличчям. ― О, не помітила тебе, красене, ― скривилась у здивованій гримасі Кіара. А тоді реготнула, змахуючи кинджалом так, наче збиралася когось ним пошинкувати: ― Жартую! Ти одразу припав мені до душі. Що ж, ― поглянула вона в сторону ведмедя і вершниці на ньому. ― Адрі, що з ними зробимо?

― Немає потреби застосовувати силу, ― вочевидь, вона зробила цей жест тільки для того, аби обидві, і Кіара, і Адріель, змогли побачити на її руках алевіати. ― Якщо так потрібно, ми підемо з вами.

― Справді? ― а тоді прудко озирнулася до своєї супутниці на ведмеді. ― Ти чула, Адрі? Вони погодилися добровільно! ― голос її звучав, наче у дитини років дванадцяти, бажання якої щойно задовольнили турботливі батьки.

Адріель: ― Кі, ― роздався крижаний голос королеви Нордесте. ― Алевіати.

― Що ж, я здаюся, ― невинно протягнув юнак, здаючись при цьому до біса харизматичним.

― Ну, ось і все, тепер не зможеш творити магію. Хоч ми зовсім і не впевнені, що ти нечисть… а, точно! Ти змусив той меч зникнути! Та-ак, я вже тоді була за деревами, ― вона мовби вела вельми емоційний монолог із самою собою. ― Стежила за тим, що ви будете робити проти магії моєї подруги! Ха-ха! Вас вразили льодяні істоти??? Я теж від них не в захваті! Взагалі, чесно кажучи, ― раптово перейшла вона на шепіт, дивуючи і Релі, і Веймонда водночас, ― на дух не переношу лід і холод, ― і, покосившись на Адріель, що уже змушувала ведмедя зрушити з місця, підвищила голос і ніби показово оголосила: ― Що ж, ходімо!