Візуалізація ― глава 25

Релі: ― Ти… ти що тут робиш?!

Вей: ― Чув, що тебе треба рятувати.

Релі: ― Мене не треба рятувати.

Вей: ― Я б так не сказав…

І треба ж було йому в цю ж мить наблизитись і прошепотіти:

― Ваша Величносте спадкоємна принцесо.

Різко відскочивши, Релі бовкнула, вирячивши очі:

― Що?

Брови Веймонда зійшлися на переніссі, очі уважно слідкували за емоціями принцеси. Вигляд у нього був стурбований, наляканий, можливо, трохи навіть самокритичний:

― Чому ти так думаєш? Чому так довіряєш мені?

Релі вирішила, що саме час ретельно скласти свої речі на ліжку. Повернувшись до нього спиною, вона проговорила:

― Тому що я вірю, що люди змінюються. І… не люди теж, ― дівчина розвела руками, явно маючи на увазі їх обох, як виключення з правил і серед нечисті, і серед людей. Врешті владнавши із речима, дівчина обернулася до хлопця. Він виглядав геть не у своїй тарілці. Релі спокійно проронила: ― То був ти в минулому, зараз ти інакший. І мені не потрібні слова про те, став ти кращим чи гіршим. Очевидний факт, що з часом усі ми так чи інакше змінюємось. Лиш тільки… не треба давати минулому мати владу над нами теперішніми.

Та Король Скорпіонів враз запитав:

― Значить… тебе зовсім і не бентежить, що я вискочив перед тобою ось так, коли ти… була гола?

Голос Короля Скорпіонів прозвучав шовково, просто над вухом королівського слуги:

― Ну здрастуй, Оліване… так тебе звуть, авжеж?

Та він навіть не звернув на неї увагу. Раптово схопивши Олівана однією рукою за шию, він жбурнув його уперед. Той з силою вдарився об плитку ванної кімнати й проїхався по ній спиною, зупинившись уже від удару об саму ванну.

Веймонд зробив крок уперед, аби процідити із крижаним спокоєм в очах:

― Так, значить, це тебе цей мерзотний виблюдок Даріен підіслав до Її Величності?

В одну мить тьма із руки Веймонда обвилась довкола горлянки Олівана. Йому не потрібно було навіть наближатись, аби знову почати стискати його глотку.

Релі не втрималася:

― Веймонде, що ти робиш?!

Та він не дивився на неї. Обличчя його змінилось до невпізнання! Не було уже ні крихти цього ввічливого юнака, що знав усе на світі і… ні крихти того Веймонда, що фліртував із нею, з’явившись із дзеркала у такий непідходящий для цього момент.

Була лише тьма. І вона охоплювала його наскрізь. Очі пашіли нею, а обличчя здавалося крижаним, наче лід:

― Ця мала погань… Паршива погань мусить заплатити за все.

Оліван: ― За… за що.. я просто…

На обличчі Веймонда несподівано мелькнула посмішка. Очі його, однак, не містили ані тіні усмішки. Опустивши руку, він неочікувано надав жертві можливість зробити кілька швидких рятівних вдихів:

― Авжеж, ти нічого не робив… ― дещо відступив назад Веймонд. ― Зовсім нічого… ти сам обрав свій шлях. Тож тепер приймай розплату.

Оліван: ― Що?! Що ти витворяєш!! Та ти… божевільний покидьок! Я… я… я… ти за це заплатиш! Ось побачиш! Не оглянешся, і я буду вище, ніж ти коли-небудь був!!!

Однак в ту ж мить Релі ошелешено відступила крок назад.

Ці слова… те, що сказав цей чоловік…

Невже…

У голові принцеси виникли спогади.