Глава 26. Обравши бути осторонь тоді, важко стримати шкодування тепер. Частина перша

Принцеса йшла вулицею Елесберту, столиці Медіаносу. На ній була дорожня накидка, тож, в принципі, вона практично не відрізнялася від людей, що проходили мимо. На вулиці знаходилося декілька торгових яток, поруч із однією з них Релі чітко помітила дівчину. Вона була одягнена у простий одяг міщанки ― коричневу сорочку й довгу темну спідницю, на поясі якої кріпився гаманець. Через плече у неї була перекинута корзинка, очевидно, дівчина вийшла за покупками.

Релі подивилася на неї лиш мимоволі, та цього вистачило, аби засікти злодія, що уже тягнув свої брудні лапи до гаманця на поясі дівчини. Вона захоплено розмовляла з продавцем, що рекламував їй свої товари, й абсолютно нічого не помічала…

Принцеса зупинилась і важко задихала. В одну мить злодій зірвав гаманець й кинувся навтьоки. Дівчина так нічого й не зрозуміла…

Та Релі блискавично здійнялася з місця, вигукуючи на всю вулицю:

― Що ти робиш?! Негайно повернися! СТІЙ!

Їй вдалося наздогнати його геть не одразу. Пробігши кілька кварталів, Релі вкотре запевнилася, що окрім неї ніхто не збирається зупиняти злодія. Тож, скориставшись блискучими знаннями про вулиці міста, Релі вчасно звернула вбік і таким чином за хвилину з лишнім вибігла просто перед злочинцем. Тікати тепер було нікуди. Вони знаходилися у провулку між двома помістями, а позаду злодюги ― людна вулиця.

Спочатку чолов’яга думав рвонути туди, та, завагавшись, таки затримався на місці.

Релі вистрибнула перед ним:

― Віддай гаманець!

Ще раз зиркнувши в сторону натовпу, злодій більше не сумнівався. Його не зупинили до сих пір, не зупинять й зараз!

Та в ту ж мить Релі накинулася на нього, збиваючи з ніг!

Коли обоє опинилися на землі, принцеса взялася відбирати гаманець.

― Віддай! Віддай негайно!!

― Що… що ти робиш?!! ― заволав чоловік… лиш тепер стало зрозуміло, що то був не хто інший, як Оліван, молодший на років десять.

― ВІДДАЙ НЕГАЙНО!! ― відібрати гаманець із його затиснутих рук, виявилося, однак, не так просто.

Довкола них почали збиратися зіваки. Та ніхто не спішив втручатися.

― Чорт тебе побери, паршивко!! ― заволав Оліван, якимось чином скидаючи дівчину із себе. ― Бляха-муха! ― одним ударом він штовхнув її на землю, а сам відскочив убік, притискаючи гаманець до грудей. ― Ви… ви бачили?! ― озирнувся він до людей. ― Ця злодюга намагалася поцупити у мене гаманець!!

Люди тут же почали перешіптуватися:

― Який жах…

― Намагатися вкрасти ось так серед білого дня! Як не соромно!

― Так ти ж поглянь на неї, звичайна бродяжка…

― То що ж, якщо бродяжка, значить совісті не має бути???

Та в ту ж мить Релі прокричала, піднімаючись на ноги:

― Неправда! Це він… він украв його у дівчини!! Я лиш…

Та вмить затнулася. Вона не зможе цього довести. Вони пробігли через пів міста. Ніхто з цих людей нічого не бачив.

Зненацька просто у бік принцесі прилетів удар. Вона тут же опинилася на землі, в багні, а коли спробувала обернутися, Оліван зацідив їй ногою під ребра з усієї сили:

― Що ти верзеш, бродяго чортова?! ― обличчя Олівана поглинула злість. Замахнувшись ногою, він ударив Релі іще раз ― і то так, що вона аж перекотилася й застогнала з болю. ―  Здумала на мене, благородного чоловіка, наклеп наводити?! А чи ти не та сама… ― раптом придивився він до її обличчя, із якого злетів каптур.

Люди одразу ж почали придивлятися і перешіптуватися:

― Точно... це ж вона…

― Це вона, це принцеса!

Щойно прозвучали ці слова, настрій у натовпі зівак різко перемінився. Якщо до цього вони ще сумнівалися, кому слід довіряти, після слів про принцесу усі сумніви відпали самі по собі.

Якась жінка вийшла уперед і змахнула рукою:

― Божевільна самозванка! Аврелія де Вантелл! Та як тобі не соромно?! Намагалася навести наклеп на одного з нас???

Оліван лиш вишкірився у щурячій посмішці. А тоді, жорстоко штовхнувши її ще раз, процідив:

― Затямила? Я благородний чоловік. Чесно зароблені кошти лежать ось тут! ― потряс він гаманцем. ― Та чи тобі знати про це??? Весь час купалася в розкоші, поки твого таточка не викрили перед всіма! Донька бісового звіра! Погань! Нечисть!

Релі важко дихала. Із її рота стікала кров. Усе тіло страшно боліло… не було навіть сумнівів, що він зламав їй декілька ребер. Та зненацька очі її розгледіли у натовпі зівак ту саму дівчину…

― Поверни… Гаманець… ― прохрипіла крізь біль Релі, уважно дивлячись виключно на бідолашну. Та щойно це сталося, і чоловік поглянув туди, дівчина враз затремтіла. Релі загорлала: ― Дівчино! Він же твій, скажи! Скажи, що зробив цей чоловік, і люди повірять тобі!

Від цих слів Оліван лиш реготнув. Повернувшись до натовпу, він відшукав очима «жертву» і вишкірився:

― Ну ж бо, скажи, ― він говорив це милозвучним голосом, проте в очах його так і читалося «скажи, і пошкодуєш про це».