Глава 25. Король Скорпіонів у моїй ванній

Грудна клітка принцеси стрімко здіймалася й опускалася. Опісля кількох таких разів, вона різко опустила сорочку донизу. Обличчя починало багровіти, та, перш ніж це сталося остаточно, дівчина вихопила із рукомийника поруч Чорну смерть і тут же наставила його на того, хто вийшов із дзеркала.

Його, бляха, Високість, Веймонд Скорканс, та чорт би його побрав!!!

Король Скорпіонів випростався. На обличчі його сяйнув ледь помітний багрянець. Кутики рота підтягнулися, і він протягнув багатозначним голосом:

― Ваша Величносте спадкоємна принцесо…

Релі, вирячивши очі, змахнула рукою із кинджалом:

― Ти… ти що тут робиш?!

І хоч принцеса зашипіла, неначе гримуча змія, Веймонд лиш всміхнувся на всі тридцять два і проказав, невинно піднімаючи обидві руки:

― Чув, що тебе треба рятувати.

Релі тут же відчайдушно замахала головою й відрубала:

― Мене не треба рятувати.

Веймонд окинув її оцінюючим поглядом. Голі й босі ноги, сорочка-туніка, яка, благо, прикриває все, що треба, і вкрай спантеличений вигляд. Якщо це не принцеса Медіаносу, яку треба рятувати, тоді він вже напевно останній бовдур.

― Я б так не сказав… ― майже проспівав хлопець.

Вдихнувши повітря, та так, що аж легені майже почали розриватись, Релі сунула кинджал на місце, де він лежав до того. Звісно, для цього довелось наблизитись до цього нахабного Короля Скорпіонів на явно не безпечну відстань.

І треба ж було йому в цю ж мить прошепотіти:

― Ваша Величносте спадкоємна принцесо.

Різко відскочивши, Релі бовкнула, вирячивши очі:

― Що?

Веймонд подарував їй м’яку, більш спокійну усмішку. І навіть попри те, що хлопець продовжував дивитися на неї упродовж наступних двох хвилин, принцеса розуміла ― усе те, про що вона могла подумати, насправді йому нецікаво. Це вже зовсім навряд, що він з’явився тут для того, аби поспостерігати за нею у ванній.

Побачивши, що він більше не збирається дуркувати, Релі запитала:

― Як ти тут опинився?

― …

У відповідь Вей просто підвів праву руку. На ній був срібний перстень із простим камінцем.

― Ось так, ― знявши його з пальця на неймовірній швидкості, хлопець так різко кинув його Релі, що вже могло здатися, що вона його просто не впіймає. Та за мить у руці принцеси опинилося кільце, яке вона уважно роздивлялася.

Веймонд пояснив:

― З його допомогою можна проходити крізь дзеркала на далекі відстані. Тільки от... Треба точно знати, куди хочеш перенестися, тобто…

В одну мить кільце із ще більшою силою кидка прилетіло в руку Веймонда. Він упіймав його так, ніби вони грались іграшковим м’ячиком у саду.

― Тобто, ― багатозначно кинула принцеса, розвертаючись і направляючись із ванною у кімнату. По дорозі підібравши свої штани, вона одягнула їх, а гаманець разом із спідницею взялася акуратно класти на ліжко.

Веймонд тут же схопився, аби:

― Стій! Зажди, принцесо! Я… можу…

― Нічого, ― із усмішкою розвернулася до нього Релі. Абсолютно спокійним голосом вона проказала: ― Вей, мене абсолютно не цікавить, як вийшло так, що ти бував у покоях мого мертвого батька.

Король Скорпіонів мертвотно зблід:

― ??? Справді?

Аби це звучало переконливо, Релі підійшла ближче й поглянула йому в очі. Для цього довелося і справді високо задирати голову ― тепер, коли він показався їй у своєму істинному обліку, між ними було щонайменше двадцять п’ять сантиметрів різниці в рості.

― Справді. Вей, ― м’яко звернулася Релі. Вигляд у неї був втомлений. ― Це було десять років тому. Гадаю, цього Короля Скорпіонів, що таємно пробирався у кімнату мого батька, більше не існує.

Брови Веймонда зійшлися на переніссі, очі уважно слідкували за емоціями принцеси. Вигляд у нього був стурбований, наляканий, можливо, трохи навіть самокритичний:

― Чому ти так думаєш? Чому так довіряєш мені?

Релі вирішила, що саме час ретельно скласти свої речі на ліжку. Повернувшись до нього спиною, вона проговорила:

― Тому що я вірю, що люди змінюються. І… не люди теж, ― дівчина розвела руками, явно маючи на увазі їх обох, як виключення з правил і серед нечисті, і серед людей. Врешті владнавши із речима, дівчина обернулася до хлопця. Він виглядав геть не у своїй тарілці. Релі спокійно проронила: ― То був ти в минулому, зараз ти інакший. І мені не потрібні слова про те, став ти кращим чи гіршим. Очевидний факт, що з часом усі ми так чи інакше змінюємось. Лиш тільки… не треба давати минулому мати владу над нами теперішніми.

― …

Брови Веймонда супились, супились, сам він стояв весь в напрузі, а Релі лиш тільки підготувалась знову направитись у ванну, вочевидь, аби завершити те, що збиралася ― помитися у гарячій водичці.

Та Король Скорпіонів враз запитав: