Глава 19. Колодязь бажань

― Колодязя бажань??? ― здивувалася Релі. ― Зажди-но, Колодязь бажань ― це не вигадка???

Норвел нічого не сказав, лише продовжив:

― Все своє життя до прокляття я прожив у Сандвікені. Про Колодязь бажань здавна ходили різні чутки, в які я особливо не вірив. Та якось мені довелося на власні очі побачити його магію. Моя бабуся торгувала на ринку, і у вечірній час, коли моя робота була закінчена, я частенько допомагав їй. Так і сталося, що став свідком того, як один із торгашів з протилежного боку вулиці раптово розбагатів.

― Ну, розбагатів, то й що? ― кинув тоді Ноа. ― Може, у нього просто справи пішли вгору, ти про це не думав? І взагалі, як ти опинився тут, у глушині Медіаносу, якщо все життя жив у…

Релі навіть не хотіла це коментувати. Юні мисливці зовсім знахабніли! Хіба ж не очевидно, що після перетворення на глечик, бідаку продали на ринку! Адже як іще він міг опинитися так далеко від батьківщини???

Норвел пропустив слова Ноа мимо вух:

― Цей чоловік не просто розбагатів. Його справи завжди були паршиві, товар продавався просто жахливо, ще й місцеві діти-безхатьки постійно обкрадали його лавку. Старик був хворий, не міг наздогнати злодюжок, а в один день… він не лише зненацька розбагатів, його хвора нога раптово вилікувалась і… він взявся трощити свою лавку ціпком, тільки й викрикуючи: «Так! Так! Нарешті прийшла справедливість!» А ще через кілька днів ми всі, торгаші з тієї вулиці, були запрошені на чай у його будинок. І, чорт побери, то був маєток! Маєток, як у якого-небудь чиновника!

Релі замислилася. Те, що розповідав Норвел, дуже добре уявлялося, тож вона могла приблизно уявити, якого повороту історія набуде далі.

― Я розумів, що то була магія. Його багатство і здоров’я ― результат якогось магічного ритуалу! І я спитав… по секрету, тихенько, окремо від всіх. І він розповів мені про Колодязь. Про те, як прийшов туди, як загадав бажання і як на наступний день усе здійснилось.

― Так просто? ― насупився Ноа.

― Авжеж, просто так нічого не буває, ― зауважив Вей, закінчивши готувати сніданок. ― За будь-яку магію потрібно платити.

Норвел розгубився:

― Але… він мені більше нічого не сказав. Лиш тільки… ― хлопець раптово замислився.

― От тільки що? ― кинула Лея.

― Здається, його донька… ― ледь чутно зронив Норвел. ― Опісля кількох днів занедужала й померла. Казали, начебто, якась інфекція…

Тут же Вей сплеснув у долоні:

― Ось і плата!

Де Вантелл багатозначно поглянула на нього, а тоді піднесла зігнутий вказівний палець до нижньої губи.

― Значить, за своє багатство і здоров’я він пожертвував здоров’ям доньки.

― Старий покидьок! ― не втрималася від коментаря Лея.

― Але… ― раптом озвався Норвел. ― Я… я теж пішов до Колодязя і теж загадав бажання. І воно здійснилося. Справді здійснилося. Кіара ніколи навіть не дивилася на мене, а на наступний день ми поговорили! А ще за кілька днів почали гуляти і навіть поцілувалися! Що це іще, як не магія??? І… ніякої плати не було. Уся моя сім’я не мала жодних проблем, і я теж…

Та зненацька хлопчина отримав стусана від Леї:

― Малий паршивець! Хто його знає, а раптом плата настигла когось іншого???

Норвел опустив очі:

― Про це я не подумав…

― Що ж було далі? ― поцікавився Вей, усівшись за стіл прямо за Релі, від чого та відчула якийсь дивний приплив жару від одного лиш його голосу.

Норвел зім’яв губи, але продовжив:

― Щастя тривало недовго… в одну з наших зустрічей Кіара сказала мені, що більше не хоче бачитись. Що не кохає мене, і я повинен залишити спроби із нею зустрітися. Я… звісно ж, намагався, та кожного разу, коли я підходив до неї, вона дратувалась, і якось мені навіть довелося відвертатися від свічок, які вона жбурнула у мене! Я… я міг загорітися!! Я крикнув їй, що кохаю її, що готовий боротися, але вона була непохитна. Сказала, що закляне мене, якщо я не відступлю!

― От же ж! Я так і знала! ― змахнула рукою Лея.

― Й невдовзі… все збулося. Якось я прокинувся із розумінням того, що більше не знаходжусь у своєму ліжку. Я був у глечику! Я був зменшений до розмірів долоні і знаходився в глечику!! ― у відчаї закричав Норвел. ― Я намагався кричати на поміч, зробити бодай щось… та я стояв на полиці у своєї ж бабусі! Нічого не розуміючи, вона продала мене!!!

― …

― …

Обличчя Леї і Ноа були просто кам’яні. Релі, однак, і досі перебувала в роздумах. Нарешті, коли розповідь Норвела була завершена, принцеса проказала:

― Гадаю, усе далеко не так просто. Якщо не було розплати за бажання, значить, не було і магії, ― ці слова прозвучали так впливово, що Норвел весь аж сполотнів. ― Цілком імовірно, що Колодязь ― таки й справді вигадка.

Лея:

― ???

Ноа:

― ???

― Але ж… я був глечиком!! ― заволав Норвел. ― Що це, як не магія???