Глава 14. Тигри, собаки та щури

Релі швидко повернула собі своє звичайне обличчя з легкою усмішкою на устах:

― Юний друже, чому ти думаєш, що я принцеса?

Сяйнувши очима, юнак змінив позу. Сидіти на дні твердого воза було не дуже зручно, тож він підібгав під себе ліву ногу і сперся на неї лівим передпліччям, від чого світло осяяло рельєфні м’язи на ньому. Хоч хлопець і виглядав молодо, проте очі у нього були аналогічними як у принцеси; незважаючи на миловидну зовнішність, у очах їх обох ховалася деяка темрява, безліч таємниць, досвіду і, очевидно, немало болю.

Та хлопець проникливо поглянув на Релі й проказав таким же ввічливим тоном:

― Якщо леді бажає знати правду, я з радістю їй розповім.

Релі поглянула перед собою. У очах починало трохи мерехтіти, плисти, голова відчувалася, наче після перепою… та принцеса плавно випросталася, вмостившись у позі лотоса, розкинула плаття на ноги й сказала, уважно дивлячись на хлопця:

― Насправді, я ніяка не принцеса, ― проговорила дівчина. ― Моє істинне призначення…

Вона явно мала намір не обривати речення на півслові, та раптом, коли віз качнуло, принцеса ледь не звалилася набік.

«Ох-х… що ж таке? Не поворухнутися, і все тіло жаром обдає!..» ― раптово пролунало у голові дівчини. Вона закліпала очима й виявила, що світ перед ними не те, що пливе, він кружляє так сильно, мовби вони зараз не у возі, а десь в океані посеред шторму.

Ох, невже вона таки й досі не вибралася з Фаару і на її нещасний човник налетів шторм, а вона, виснажена безліччю днів в океані без їжі і води, ось так от марить???

― Не може бути, ― важко проронила дівчина, повертаючи голову в сторону хлопця, що сидів, ніби нічого й не було. ― У напої, мабуть, була якась отрута…

У голові дівчини тут же виникли спогади, як у розпал бійки в шинку хтось запропонував їм обом дивний фіолетовий напій… вони випили, толком не дивлячись у склянки, а тоді знову зчепились з кимось…

Точно! Хлопець перед нею. Він же також пив.

Релі насупилася. Спробувала пригадати деталі.

«Фіолетовий колір… запах лимону… ця отрута смертельна для людей! ― з жахом усвідомила вона подумки. ― Мені вона не зашкодить, оскільки я перевертень і зцілююсь швидше, але… якийсь час я відчуватиму себе ось так. Натомість… цей хлопець… не схоже, щоб у нього були якісь проблеми. Він же…»

― Не хвилюйся, ― раптом спокійно проказав юнак. Він мав якийсь такий дивний вплив… раніше, коли принцеса чула ці слова, сказані кимось, то абсолютно ніколи не відчувала себе спокійніше, однак його голос… він чинив на неї невідомий вплив, він… заспокоював. ― Я знаю про отруту. Якби ми були людьми, уже померли б.

Релі важко дихала. Отрута виявлялася сильнішою, ніж вона очікувала. Регенерація не справлялася так швидко, як мала б… долоні дівчини були неймовірно гарячі, вона вся буквально горіла, піт стікав просто річкою.

Зрештою, не витримавши чекати, поки все пройде саме по собі, дівчина вихопила з-за пояса Чорну смерть і проказала голосом дещо віддаленим, не своїм:

― Пробач. Тобі краще… не бачити цього. Але… мої сили дещо обмежені, боюся, доведеться втрутитись…

Кинджал Чорна смерть славився не лише тим, що міг смертельно ранити будь-яку нечисть, а ще й тим, руйнував дії заклять, прокльонів та отрут. Звісно, для цього Релі довелося б…

Дівчина уже піднесла кинджал до свого зап’ястя, щоб його магія змогла наситити її кров, як хлопець раптово проказав:

― Могла б і попросити.

― Що? ― поглянула на нього Де Вантелл. Піт заливав очі. Хлопець був занадто спокійним.

― Магічну силу.

Релі затнулася:

― Я…

Юнак не відводив від неї очей:

― У цьому немає нічого такого. Попросити допомоги. У світі, де нечисть і людство у протистоянні один з одним убивають і зраджують своїх же, мабуть, нелегко наважитися на такий крок. Моя думка така, що вони просто забули, хто з самого початку був на їхньому боці.

Він сказав це так багатозначно і так проникливо, що Релі вже й забула про жар і мерехтіння перед очима, дозволивши хлопцеві узяти її руку і наситити магією. Вона розлилася тілом повільно, поширюючи блаженний холод. Жар від отрути пройшов за лічені хвилини, тіло наситилося магією сповна, Релі навіть відчула, що отримала більше, ніж будь-коли мала відтоді, як прокинулася на острові Фаар з алевіатами на руках. Її свідомість прояснилася, вона відчула неабиякий приплив сил, ніби зовсім і не йшла кілька днів без сну, а спала, щонайменше, цілу ніч і пів дня.

Вражено поглянула на незнайомця.

«У тілі цього молодика неймовірна сила. Я думала, він перевертень, раз отрута на нього не подіяла, та, схоже, я помилялася».

Зрештою, принцеса привела свій одяг до порядку і зронила, причепивши Чорну смерть на поясі, поки незнайомець уважно вивчав кинджал поглядом:

― Я гадаю, твоя думка неабияк розумна, юний друже, ― ввічливо озвалася принцеса. ― Але ж… якби усе дійсно так і було, обидва види, і люди, і нечисть, назавжди згинули б. Адже саме єдність допомогла одним і іншим зберігати свою популяцію впродовж багатьох тисяч років.