Глава 10. Нічне полювання на чудовисько обертається трагедією. Частина друга

Шок володів Леєю та Ноа всього кілька секунд. Опісля із кола, створеного ними разом із Релі, долинули пронизливі крики. Юні мисливці вихопили зброю й наблизилися до них.

― Відійшли!! ― заволав Ноа, ― ану назад, нечемні шибеники, невиховані дітиська!!! ― обличчя його було сповнене такою огидою, що Лея, також розмахуючи батогом по повітрю, пхикнула:

― Це, напевне, твій страшний сон!

Ноа тут же вишкірився:

― Що?

― Діти! Ти ж не переносиш цих малих личинусів!

Та Ноа лиш більше зціпив зуби, мовляв, от розберуся із ними, і чекай-но в мене, будеш наступна!

Та такі трюки починали чинити все менший і менший вплив на зомбі-дітей. Вочевидь, вони починали розуміти, що мисливці зовсім то і не збираються їм шкодити, а всього лиш розмахують зброєю з метою відлякати.

Але поки що діти таки відступили, второпавши, що і через бар’єр їм не проникнути, і ще й ці дивні двоє чудаків перешкоджають їм шлях до свіжого м’ясця.

― Гей, ― тут же озвався Кірк, коли навала трохи спала. ― Принцеса. Вона розбилася?

Лея і Ноа:

― …

― Звісно ні, бовдуре! Чи ти не бачив, що вона спеціально туди стрибнула?? ― закотив очі Реґон, відступаючи вбік, аби вишкіритися на недалекого.

― Стрибнула, то й стрибнула, я ще не переварив, що вони, виявляється, теж нечисть! ― розвів руками Кірк. ― Це що, на Континенті нечисть буває принцесами?!

Звісно, прості селяни у такому віддаленому селищі на краю держави і справді мало що тямили у справах насущних власної же країни. Їм було відомо, що нечисть, а саме, відьми, заклинателі й перевертні, несуть біду, убивають і пожирають людей, а значить, їх слід остерігатися. Очевидно, ніхто навіть не припускав такого, що нечисть може жити серед людей і навіть займати керівні посади. Ну, і, звісно, полювати на собі подібних. Останнє, до слова, вкладалося у голові найважче.

Здебільшого прості люди були такої думки, тому що знання про істот пітьми передавалося їм їхніми пращурами, такими ж людьми, по суті, далекими від справ глобальних. Вони знали, що ведеться тисячолітня боротьба, та ніхто з них не був в курсі, що насправді істоти пітьми уже століття тому просочилися в людські ряди. Деякі з них навіть добровільно носили алевіати, щоб приховати свої надлюдські здібності. У колах вищих, серед графів, принців і принцес усе це також зберігалося у суворій таємниці, та час від часу інформація просочувалася. Особливо фатальним стало викриття того, що Аластер де Вантелл, король Медіаносу, насправді виявився перевертнем. Тоді, десять років тому, ця новина сколихнула Лантею з таким резонансом, що, здавалося, не існувало жодної людини, котра б про це не знала.

Коли ж короля було привселюдно страчено, люди повірили, що більше жодна нечисть не наважиться на подібний крок. О, ні, тільки ж не тепер, не після такого кривавого видовища!..

Та насправді серед людей все ще залишалося дуже багато істот пітьми, котрі вміло приховували свою істинну сутність. Так і трапилося, що серед мисливців на нечисть з’явилася й сама нечисть, котра вирішила, що краще служити людям і рятувати їх від собі подібних, аніж опинитися на площі, як Аластер де Вантелл, і спустити кишки в присутності усієї країни.

І це було цілком зрозуміло. Насправді, нечисть мало чим відрізнялася від звичайних людей. Чи, радше буде сказати, самі люди мало чим відрізнялися від нечисті, яку так сильно зневажали.

Щойно серед людей ширилася якась легенда про особу, яка щось там проти когось замислила, незалежно, будь то правда, чи цілковитого сорту брехня, люди одразу ж оберталися проти цієї людини. Аналогічно і серед істот пітьми, бо, як не крути, вони теж були істотами суспільними, і ця проблема ніяк не могла їх оминути. Коли вже з’ясувалося, що затесавшись серед людей і приховуючи своє єство, живеться краще, значить, так тому і бути ― обернемо свій гнів проти своїх же, проти тих, хто ставиться до нового способу життя із презирством.

Чи була в тому всьому доля гріха? Певна річ. Та якщо серед людей це давно стало нормою, чому ж і серед нечисті цьому не бувати? Нечисть же на те й нечисть!

― Та ж невже це для тебе новина?! ― відповів тоді на питання товариша Реґон, ― хіба забув, як десять років тому на центральній площі Елесберта кишки спустили тодішньому королю! А він то перевертнем був, тим іще монстром, кажуть, на святі Миру розпанахав животи десяткам своїх слуг!

Та в ту ж мить, як він це сказав, на нього в один присід накинулися троє зомбі-дітей і різко потягнули геть із кола!

Від жаху інші селяни закричали… от підстава! А принцеса ж казала, що коло їх захищатиме!..

― Чорт! ― Ноа схопився з місця, аби погнатися за дітьми й відібрати в них нещасного, поки вони не встигли приступити до трапези.

Лея ж прудко зиркнула на коло, випалене на землі довкола людей і враз усе зрозуміла.

― Коло не впускає всередину живих мерців, це правда! Та воно діє тільки до тих пір, поки ви в ньому залишаєтесь! ― і чітко вказала на слід на землі від черевика Реґона, який через неуважність ступив ногою за лінію і миттю поплатився за власну необачність.

Від цих слів селяни заскиглили і стали міцніше тулитися одне до одного, хоча коло було достатньо великим, аби умістити всіх.