Глава 9. Нічне полювання на чудовисько обертається трагедією. Частина перша

Повний місяць поки тільки починав сходити, і сутність звіра усередині кожного з перевертнів лише починала прокидатися. Так і всередині дівчинки із шрамом на чолі, котрий зараз закривав каптур, уже поступово прокидався внутрішній звір. Та поки контролювати його не складало жодних труднощів.

Трійця на чолі з Релі упевнено ішла слідом за дівчинкою, ховаючись у пітьмі та між деревами, але їхня ціль жодного разу навіть не оберталася, тож Лея і Ноа ішли спокійні, будучи впевненими ― вона їх не помічає.

А от Релі навпаки, виявилася більш напруженою, ніж будь-коли раніше. У її голові звучало: «Вона точно знає, що ми ідемо за нею. Лиш тільки… не збирається нас зупиняти».

Ішли вони за дівчинкою досить довго, і за скромними підрахунками принцеси, віддалилися від будиночка щонайменше на кілометрів три, заглибившись в ліс. Згідно із поганенького уявлення Релі про дану місцевість на карті, вони б мали уже наблизитися до невеличких гір і скелястих пагорбів, але рельєф залишався таким же рівним, як і раніше, тож дівчина вже почала сумніватися у власних здібностях орієнтування на місцевості, як…

Раптово дівчинка у накидці, що йшла кількома метрами попереду, дійшла до явного обриву і, ні секунди не сумніваючись, просто зістрибнула униз!

Трійця тут же кинулася слідом…

Обрив був височенним, і являв собою досить широкий розкол між двома скелями, по вершині однієї з яких вони і йшли весь цей час. У розколі виднілася річка, що текла на невідому відстань справа наліво, і тоді то вже й сформувалася думка, що це зовсім не розкол, а звичайнісінький річковий каньйон.

Місцина ця, напевно, володіла неабиякою мальовничістю в денну пору, та зараз була ніч, і темно, хоч в око стрель…

І поки Лея та Ноа марно намагалися розгледіти, куди ж поділася дівчинка після стрибка униз із такої висоти (ну, не розбилася ж, раз вже так цілеспрямовано стрибала!), позаду прозвучав якийсь шурхіт, а опісля і знайомі голоси:

― Ну, і що ви тут робите?

Трійця блискавично озирнулася. До них із дерев спускалися селяни з ліхтарями ― ті самі чоловіки, що цієї ночі затіяли грандіозне полювання. Коли спустились усі, деякі з них обережно наблизилися до краю каньйону, аби також поспостерігати, куди поділася мала. Інші, зокрема ті троє, голова Реґон, товстун та чоловік з сокирою, обступили трійцю.

― Ми ж уже сказали вам, що уб’ємо кожного, хто трапиться нам на шляху сьогодні! ― ліниво махнув жилавою рукою із сокирою чоловік із хвилястим волоссям довжиною рівно до плеч.

― Значить, ― обережно зронила де Вантелл, складаючи руки із широкими рукавами на грудях, ― ми завадили вам убити дівчинку.

Тиша. Чоловік із сокирою, Кірк, лиш вишкірився, виставляючи перед собою сокиру. Та тоді Реґон, будучи найхаризматичнішим з усіх, розплився у гидкій посмішці й розвів руками:

― Ну що ти, принцесо. Не тримай нас за монстрів! Побачивши малу нетіпаху, ми почули шурхіт, от і залізли на дерева, в надії убити чудовисько, що її переслідувало.

Ноа вишкірився вслід:

― І ми то чудовисько?!

― Звідки нам було знати, що то ви! Ви ішли без ліхтаря! ― огризнувся тоді Реґон, і Релі второпала, що вони із її помічниками ― одного поля ягоди, тільки б погризтися та побитися.

Розвернувшись від них, Релі провела рукою по скроні, коли з краю обриву пролунали голоси інших селян:

― Гей! Гей! Ось вона, ця мала шмаркачка!

― Де? Не бачу!

― Та ось же! І… о, чорт, що за лайно?!! ― один з селян відскочив від обриву, від жаху закриваючи рот руками.

Релі та двоє юних мисливців кинулися туди. В ущелині раптово один за одним почали спалахувати факели. Усі вони були виставлені в коло, всередині якого стояла дівчинка, поступово знімаючи каптур. А з усіх сторін до неї із пітьми сходилися…

― Що за х*йня?!! ― вилаявся Ноа, тут же скривившись від огиди.

― Прошу тебе, Ноа, слідкуй за лайкою, ― спокійно повернулася до нього Релі.

Той лиш отетерів від її спокою:

― …

― Але що ж то таке?! ― Лея і сама не могла стримати емоцій від побаченого.

Релі придивилася уважніше. З усіх сторін до кола з факелів наближалися маленькі істоти, що нагадували дітей. У темряві вони скидалися на звичайних людей, що рухалися дуже повільно, але коли їхні обличчя піддалися світлу факелів, стало зрозуміло ― це не хто інший, як справжнісінькі живі мерці!

― Вони мертві??? ― припустила Лея.

― Можливо. Не всі, ― кинула Релі, придивляючись до істот. ― Це не зовсім класичні істоти пітьми, відомі нам. Я б сказала, що вони являються плодом творіння якого-небудь заклинателя темряви.

― Вони ж зараз її зжеруть! ― з жахом скрикнув хтось із селян. Тоді Реґон та Кірк розштовхали своїх товаришів, аби опуститися на край обриву поряд із Релі й юними мисливцями й мати кращий кут огляду.

― Це ці потвори викрали дітей?! ― вигукнув Кірк.

Ноа зиркнув на нього, як на ідіота:

― Озирнися, це і є діти!

«Точно, ― пролунало у голові Релі. ― Це і є викрадені діти».