Глава 8. У самотньому будиночку в лісі мисливці знаходять істину

Зелений густий ліс вражав своїми масштабами і красою неторканої людиною природи. Трійця ступала мовчки, поки не озвалася Лея:

― Ох і противні вони.

Ноа одразу ж зіронізував:

― А ти б хотіла, щоб вони були іграшковими ведмедиками?

Лея зміряла суперника сердитим поглядом:

― Тьху на тебе.

― Дякую, що прикрили мене, ― озвалася тоді Релі добродушним голосом. ― Було б не дуже приємно, якби вони здогадались, хто я.

Ноа на це ніяк не відреагував, а от Лея, здається, на мить завагавшись, вистрибнула перед де Вантелл і випалила:

― То й що. Ти принцеса їхнього королівства, навіть якщо зараз ним править інша людина! Чому ти повинна цього соромитися? Чому…

Її слова тут же роздратували Ноа, він вискочив перед Релі також, аби шарпнути Лею:

― Гей! Замовкни! Ти…

Вони уже б знову зчепились у бійці, якби Релі не проголосила спокійним голосом:

― Ні, вона права, ― пройшло щонайменше дві хвилини, перш ніж вони рушили, і вона продовжила: ― Не потрібно соромитися свого походження і того, ким ти є насправді. Ви знаєте, хто я, і ви мене не засуджуєте. Але не всі такі, як ви.

Та Лея не вгавала:

― З чого б іншим засуджувати тебе? Що ти зробила?

І це було цілком логічне питання. Звісно, для того, хто зовсім не знав справжньої історії Аврелії де Вантелл, спадкоємної принцеси Медіаносу.

«Якби все було так просто», ― пролунало у голові дівчини, і вона сказала, трохи помовчавши перед тим:

― В очах свого народу я ― зрадниця держави. Зрадниця корони, персона нон ґрата. Інакшими словами, шлях мені на гільйотину або під ніж ката. За ті п’ять років, що я скиталася по країні, я чинила чимало такого, за що сама до сих пір не можу собі пробачити. А якщо вже є речі, які я не можу пробачити собі сама, з чого б іншим їх мені пробачати?

Лея поглянула на неї вкрай набурмосеним обличчям. Уся її фізіономія юної воїтельки тільки і натякала ― вона не готова миритися з цими словами.

І Релі все це було до болю знайомо. Будучи такого ж віку, як Лея зараз, вона була впевнена, що здатна на все, що може творити добро і залишатись в очах людей все такою ж принцесою, що її ніколи не засудять за бажання допомагати людям, що її ніколи не змішають з багном просто за її погляди і переконання, що відрізняються від переконань більшості.

Та тепер, коли їй уже було тридцять, і досвід пережитого за плечима рівнявся тисячам кілометрів пройденого шляху і сотням різних ситуацій, Релі була впевнена ― вона страшно помилялася.

Насправді, у цьому світі ти можеш бути обсипаним золотом правителем із гнилою душею, і тебе будуть обожнювати; і так само ти можеш бути найдобрішим у світі селянином із бажанням щастя й миру усім, але тебе змішають з лайном тільки тому, що в очах більшості ти ― просто брудний селюк і переконання твої не варті і крихти золота з імператорського двору.

Нарешті, озвався Ноа, котрий, до слова, здавався Релі трохи старшим за ледве вісімнадцятирічну на вигляд Лею:

― Тобто ти вважаєш, що ці ідіоти закидали б тебе грязюкою, якби дізнались, хто ти? Ти гадаєш, тут, у цій їхній глушині кленового сиропу, узагалі тямлять у політиці країни? Хто і ким був? Та їм заледве добре знати ім’я теперішнього правителя і дурні чутки, що ширяться околицями. Та що з них правда! ― тільки й махнув хлопець рукою.

Та Релі повернула до нього голову і кивнула:

― Саме так, чутки. Чутки ― це іноді сила набагато більша за правду. Чутки нас лякають, чутки нас заспокоюють, чутки дають нам те, чого хочемо ми самі. Правду ж не так легко підлаштувати під вигідну позицію. Тому ми завжди обираємо вірити чуткам, аніж правді, навіть якщо вона нам доступна.

Ці слова явно змусили обох юних людей замислитися. А Релі не було про що й думати ― з часу, як вона прокинулася від п’ятирічного сну, світ не зазнав жодних змін, як не зазнали змін і люди.

Зрештою, коли трійця вже дійшла думки, що безцільне бродіння лісом не здатне привести їх до дівчинки, на горизонті показалася велика поляна, а на ній ― чималий дерев’яний будиночок, явно збудований чиїмись дуже невмілими руками.

Сама будівля здавалась зовсім несиметричною, а будівельні матеріали застосовувалися вкрай хаотичні, інакшими словами, для будівництва було використано все підряд.