Глава 5. Спадкоємна принцеса

Ноа та Лея сиділи за на диво вцілілим столом навпроти Релі. Дівчина уже заховала кинджал і накрила зап’ястя тканиною мантії, проте було зрозуміло і очевидно – цієї розмови не уникнути.

― Вочевидь, вас цікавить… ― підійшла вона до розмови із якомога безпечнішого кута, ― хто я, чи що я. Та в силу того, що у світі справді багато мисливців, які й самі являються нечистю, що, в принципі, робить їхню роботу ефективнішою… ― дівчина прекрасно розуміла, що її слова не несуть сенсу. Все-таки, і Лея, і Ноа ― також нечисть, а, отже, здивувались вони геть не тому, що вона не людина.

― Ні, ― раптово холодним голосом відсік Ноа. Його погляд пронизував наскрізь. Але коли він опустив його, явно вдивляючись в зап’ястя Релі, Лея зашипіла:

― Гей!

Релі зі скрипом стільця по дерев’яній підлозі присунулася ближче, поклавши обидві руки на стіл. Її зовнішність, в принципі, була дуже миловидною, однак у такі моменти, коли її погляд ставав проникливим до кісток, тіло буквально ціпеніло від одного її вигляду.

Саме це трапилося зараз із Ноа та Леєю.

Та раптом Релі так само різко усміхнулася, вводячи їх у ще більший ступор, і проговорила спокійним голосом:

― Тепер мені усе зрозуміло. Ви двоє точно знаєте, хто я, ― на цьому моменті Ноа важко ковтнув, мовби раптово подавився повітрям, а Лея блискавично відвела очі в сторону, фіксуючи факт повного знищення сусіднього стола та стільців поруч із ним. ― Вам відомо про магічні кайданки, що сковують мою силу, і вас вже точно ввело в шок те, як же я змогла скористатися магією.

І витріщилася на обох так проникливо, що кожен боявся на неї поглянути. Та зовсім скоро прийшло усвідомлення – Релі не збирається говорити більше нічого, поки вони не визнають її правоту.

А Релі була права. Вона це точно знала. Ці двоє розігрували шалений спектакль, сподіваючись, що вона нічогісінько не запідозрить. Та тепер виявились загнаними в глухий кут своїми ж намаганнями врятувати завідомо приречену ситуацію.

Релі вже сподівалася, що тут то вони і розколяться, проте Ноа враз холодно кинув:

― Так, ми знаємо, хто ти…

― І хто ж вас послав??? ― очі Релі аж засяяли, мовби у детектива, який розкрив довгу й заплутану справу і сидів зараз перед злочинцем, який зібрався у всьому зізнатись.

― Ніхто нас не посилав! ― гримнула Лея.

― Все так, як я й сказав! Ми побачили тебе на кораблі, підслухали розмову із тими чоловіками і…

Релі заусміхалася іще ширше. От же ж маленькі гівнюки, не збираються зізнаватись…

― І упізнали мене, бо весь цей час були там тільки для того, аби мене зна…

― Це була випадковість! ― зухвало процідила Лея.

Ноа сидів із не менш злючим обличчям.

― Але, все ж, ви знаєте, хто я…

― Твоя Величність спадкоємна принцеса Медіаносу! Аврелія де Вантелл, Владичиця Воронів у чорносяйві неба, королева ха… ― чи не в один голос заголосили обоє. Релі тут же пошкодувала про своє рішення вивести їх на чисту воду і засичала, мовляв «тс-с!»

Нарешті, Лея проговорила:

― Звісно ж, ми знаємо, хто ти, чорт візьми! Ти відома в усіх чотирьох королівствах і за їх межами! Прості люди у містах і селах не упізнають тебе, поки ти не застосуєш свою магію, але…

― Ви – не прості люди, ― заключила Релі, блиснувши очима.

― Можеш вірити, можеш ні, ― процідила Лея, зазираючи дівчині просто в очі. ― Та ми тут, аби допомогти тобі. Ми обоє… ― мимоволі зиркнула вона на Ноа, після чого її голос зазвучав із ноткою глибини: ― Знаємо, як це, коли тебе ненавидять ті, кого ти вважав близьким.

Релі насупилася.

«І все-таки, я не помилилась. Ці двоє. Я точно знаю їх», ― пролунало у її голові, попри те, що обличчя, котрі вона бачила перед собою, були їй зовсім незнайомі.

― Що ж, ― знизала вона плечима, зберігаючи все таке ж спокійне обличчя. ― Тоді мені доведеться повірити вам двом на слово, ― і усміхнулася.

Лея і Ноа від цього в черговий раз просто випали:

― …

― …

― І… отак просто? ― підняв брову Ноа.

― Ну, звісно, ― знизала плечима Релі. ― Ви до сих пір не намагалися мене убити чи пограбувати, тож, схоже, ви й справді бажаєте допомогти. А я не звикла відмовляти тим, хто демонструє щирість своїх намірів.

Лея і Ноа швидко відвели погляди. Слова принцеси миттєво змусили їх пошкодувати про все сказане раніше у пориві емоцій.

― Я поясню, ― зронила раптом де Вантелл, кладучи на стіл свій кинджал. Ноа та Лея спрямували на нього зацікавлені погляди. ― Це Чорна смерть, ― проказала Аврелія, ― Його лезо достатньо гостре, аби нанести смертельні рани будь-якій нечисті, навіть тій, що здатна самозцілюватись. Окрім того, він проклятий відьмою, а тому може підчиняти волю людей та чинить деякий вплив на істот пітьми, ― на цьому моменті Лея та Ноа перезирнулись ― схоже, саме так Релі змусила їх заспокоїтись і забути про злість на одне одного. ― Сили, доступні мені поза межами алевіатів, в основному, обмежуються застосуванням цього клинка, але… в цілому, алевіати, що на мені, різняться від інших, що повністю блокують магію. Я можу нею користуватись, та, за моїми скромними обрахунками, вони обмежують мої реальні здібності десь на 95%.