Глава 7. Дівчинка і пастка

― Гей, зачекай! ― Релі враз зірвалася з місця, намагаючись наздогнати дівчинку, силует якої промелькнув поруч із будинком на протилежному боці вулиці. Та щойно принцеса прорвалася крізь натовп людей, котрому якраз закортіло з’явитися у неї на шляху, як дівчинки і слід зник.

 Релі уже перебувала поруч з лісом, що починався за останнім двором, як у кущах неподалік почувся шурхіт. Різко поглянувши туди, принцеса гукнула:

― Гей, не бійся! Я хочу просто поговорити!

― Ваша Величносте… ― тільки встигли наздогнати Релі Лея та Ноа, як дівчина знову кинулась бігти.

З-за дерева показався силует дівчинки-підлітка у брудному одязі, що більше скидався на якесь шмаття. Вона прудко прошмигнула між деревами, а Релі ― за нею.

Досить швидко принцеса усвідомила, що дівчинка орієнтується в лісі краще, ніж вона думала, а тому в даному випадку знаходиться у позиції набагато вигіднішій. Знаючи, куди повертати, аби заплутати сліди і швиденько сховатися, дівчинка просто зникала на очах. Дерева буквально ховали її раз за разом, коли Релі дивилася під ноги, аби не спіткнутися об якусь корягу і не опинитися обличчям у землі. В один із таких моментів, нарешті підвівши голову, принцеса не помітила дівчинки на горизонті.

Зупинилася й стала озиратися, намагаючись знайти бодай якийсь слід… та ліс був густим, а зелень від вітру колихалася, ніби замітаючи сліди…

Й раптом Релі відчула… Було у цьому лісі щось таке… темне. Вітер наче співав словами, словами… мерців. Де Вантелл відчула холодок по шкірі, коли позаду неї неочікувано прозвучав чоловічий голос:

― Ну і що ти тут робиш, принцесо?

Релі не довелося навіть озиратися, аби зрозуміти, що то був той самий чоловік ― Реґон, голова групи селян, що мали намір сьогодні уночі вполювати монстра. Дівчина озирнулася спокійно, і вже збиралася ступити крок уперед, як…

― Ваша Величносте, обережно!!! ― то був голос Ноа. Він волав дуже голосно, несучись серед дерев, при цьому високо піднімаючи ноги, аби не зашпортатись на бігу об який-небудь корінь, яких тут під ногами траплялося чимало.

Релі заклякла, спрямовуючи на нього здивовані очі. В ту ж мить відчула поряд присутність іще когось.

― Прямо перед тобою, ― прозвучав нахабний голос Леї, і Релі, тільки після того, як обвела її очима, вирішила спрямувати погляд униз.

Просто в сантиметрі від її черевиків знаходився замаскований гілками і листям ведмежий капкан!

Зненацька Реґон, довкола якого з-за дерев зібралися ще двоє його дружків, голосно реготнув.

Релі ж спокійно підвела очі, поглядаючи на Ноа, у котрого душа пішла в п’ятки, таким вже блідим він був:

― Дякую. Справді, дякую. Було б дуже неприємно наступити на цю штуку… ― скривившись, вона знову придивилася до пастки, мовби прикидаючи, яких травм вона могла їй завдати.

Реґон реготнув знову, цього разу із ще більшим презирством. Підвівшись і провернувши в руці невеличку сокиру, якою він, мабуть якраз майстрував іще пастки, чоловік окинув Релі нахабним поглядом і зронив:

― Треба ж, я не помилився, ― обвів він її очима знизу догори. ― Ти і справді принцеса.

Лея та Ноа уже якраз стояли по обидва боки від Релі, і темношкіра виступила дещо вперед, явно показово торкаючись рукою свого пояса, де був закріплений бойовий батіг ― її основна зброя.

― Її Величність ― принцеса одного із королівств на Континенті.

― О, ― вишкірив нездорові зуби Реґон, озираючись до своїх товаришів, котрі починали реготати аналогічно противним чином, ― одного із тих, що тепер під владою Асавейри?

Обличчя Ноа пронизав лютий холод, рука смикнулася, проте до меча, закріпленого за спиною, не потягнулася.

«Вони вирішили заступитися за мене, видаючи неправду за дійсність. Чи значить це те, що вони дійсно бажають мені добра?» ― пронеслося в голові Релі. Поки що вона обрала тактику спостереження.

 ― Рано чи пізно Імператор Асавейри зажадає і ці землі, ― відчужено кинув Ноа, мовби прекрасно розумів, що означає словосполучення «імперія Асавейра», мовби мав можливість відчути його на собі.

― О… ― показово здивувався Реґон, ― бачу, я зачепив вас за живе, ― він підняв руки, в одній з яких між двома пальцями знаходилось руків’я сокири, і замахав ними нібито невинно: ― Не мав наміру принижувати тих, чия держава поневолена. Мої найщиріші вибачення, принцесо, ― останнє слово він проказав із явною уїдливістю, та Релі ні на мить не насупилася, поки її супутники із шкіри лізли, тільки б не накинутися на нього і не роздерти на шматки.

Звісно, де Вантелл знала, що їм це було під силу, ба ні, їм це було надто під силу ― будь-кому з цих двох достатньо клацнути пальцем, щоб ці нахабні людинки відправилися у світ мерців. Та дівчина розуміла ― цього ніяк не можна допустити.

Тож за звичкою вона ніяк не зреагувала на сповнені уїдливості слова й ввічливо посміхнулася, злегка вклоняючись перед незнайомцями:

― Вельми вдячна за такі теплі слова, бравий воїне. Насмілюсь поцікавитись ― ви готуєтеся до нічного полювання?

Одначе від цих слів Ноа і Лею тільки пронизала ще більша злість…