Глава 4. Селище Кленового Сиропу

Шлях мандрівників лежав через гірські масиви, і тому зайняв більше часу, ніж здавалося з огляду на відстань на картах. Незважаючи на те, що дорога виявилася зовсім не виснажливою для усіх трьох (на цьому моменті Релі чітко усвідомила, що її супутники, як і вона сама, не являються людьми), по прибуттю до селища Кленового Сиропу було вирішено влаштувати привал. Спочатку Ноа наполягав, щоб вони зупинились іще в лісі, на шляху до селища, та тоді Релі помітила дим, й швидко зметикувала, що вони зовсім близько.

Невдовзі перед мандрівниками показався з вигляду не надто ошатний будиночок. Він був зроблений із дерева, що в багатьох місцях прогнило; такі діри були зверху неакуратно забиті дошками. Та зовсім скоро стало зрозуміло: це місце, а саме, таверна, користувалося великою популярністю серед місцевих чоловіків. Вони зібралися великою купою, зайнявши усі столики на вулиці, тож мандрівникам довелося пройти повз і увійти всередину.

Обравши столик із великим вікном з видом на усіх цих чоловіків, що жваво щось обговорювали, Релі так і витріщилася на них. В силу того, що вікно було навстіж відчинене, доволі скоро принцеса змогла почути їхню розмову:

― Тепер то ми точно уполюємо кляту тварюку! ― гримнув кулаком об стіл один із найкрупніших чоловіків, вочевидь, їхній ватажок.

Релі помітила, що усі вони були одягнені у мисливську одежу і мали при собі зброю – хто сокиру, хто меч, а хто лук із стрілами. Усі вони здавалися бравими воїнами, такими, що не боялися зустрічі з противником, будь-то інший солдат, чи, скажімо, істота пітьми.

― Ага-ага, ― одразу ж підтакнув інший чоловік, худіший на вигляд. За його спиною виднілася велика бойова сокира, лезо її поблискувало на сонці, що от-от збиралося зайти за обрій. ― Насадимо на кіл, коли ранимо. Смерті легкої вбивці не бачити!

У ту ж мить почувся рух зовсім поруч ― до їхнього столика підійшов хазяїн, із рушником на плечі й не надто чистим фартухом довкола пояса. Махнувши головою, він кинув:

― Замовляти будете?

Релі рвучко озирнулася, упіймавши на собі набурмосені погляди своїх супутників. Зловивши від цього ніяковість, вона на мить усміхнулася, а тоді запитала:

― А скажіть-но, хазяїне, про яку тварюку говорять ці вельмишановні пани на вулиці?

Ноа і Лея перезирнулися. Релі прекрасно розуміла, що вони уже второпали її стратегію і явно не вважали її вдалою. Проте хазяїн лиш знизав плечима:

― Та як же про яку! У селищі страшна твар завелася! Вже до кількох будинків повдиралася, то й браві мужі збираються її сьогодні вполювати. Покласти кінець мукам нашої громади!

― Вполювати? ― перепитала Релі так, наче це слово прозвучало з уст хазяїна як «збираються повмирати».

Неочікувано льодяним тоном озвалася Лея:

― Ей, ти будеш замовляти?

Релі кинула на неї швидкий погляд. Тоді зиркнула на Ноа. Він виглядав не набагато приємніше.

«Ох-х, ― зітхнула вона подумки. ― І якого ж погодилися допомагати, якщо видно, що всією душею цього не бажають?»

Та вголос лиш запитала:

― А який сьогодні день місяця?

Явно не второпавши, до чого взагалі такі запитання, Ноа буркнув:

― 27-ий зранку був, здається.

І в ту ж мить Релі схопилася з-за столу. Окинувши оком усіх трьох, вона вигукнула:

― Не можна іти сьогодні!

― Що? ― насупився Ноа, також підводячись. ― Чого це?

Та не встигли вони озирнутися, як Релі вже збігала на перший поверх, на ходу вигукуючи:

― Гей! Гей… не можна… не можна полювати на чудовисько сьогодні!

― Чорт! ― вилаялась Лея, і вони удвох із Ноа кинулися слідом.

Знайшли Релі уже на вулиці, де на неї, як на явно божевільну, витріщилися усі чоловіки, що сиділи там за столиками.

Загальний подив тривав кілька довгих секунд.

Аж тоді Релі на повному серйозі проголосила, розводячи руками:

― Не можна іти сьогодні на чудовисько! Сьогодні…. Вночі буде повня!

Знадобилось декілька секунд, аби чоловіки перезирнулися, і один з них наважився кинути:

― Повний місяць? То й що з того, дівчино? Ми ж не на перевертня ідемо, ― хмикнув він, озираючись на інших, і вони підхопили його тон, явно не збираючись сприймати слова Релі серйозно.

― Ця твар, ― озвався тоді найкрупніший чоловік, той самий, якого Релі з самого початку виокремила, як ватажка. Худий, що заговорив із нею першим, поглянув на нього із явною повагою. Старий поводив кухлем з пивом по столу і проголосив: ― Ця твар – скоріше за все, просто озвіріла пантера, або гірський лев. Селище розташоване далеко від великих міст. Звірі тероризують нас постійно. Але ж не вам це знати, авжеж, юна леді?

Обличчя Релі залишалося спокійним, незважаючи на те, що останнє звертання ватажка мисливців було явно сказане з метою зачепити.

― Не сказав би я, ― неочікувано серед чоловіків озвався один, особливо неприємний на вигляд, ― що ця леді ― просто мандрівниця, що ненароком натрапила на наше селище… ― він поволі підвівся з місця і став крокувати у напрямку Релі.