Глава 2. Розмова трьох рибалок і принцеси на шляху до Лантеї

Океан Надій, десь на шляху до порту Сандвікена

Великий дерев’яний вітрильник жваво стрибав на хвилях. Матроси один за одним активно бігали палубою, регулюючи вітрила та виконуючи різноманітну бортову роботу. Окрім них, на палубі деінде походжали чоловіки, одягнені в дорожній одяг. Деякі з них курили люльку, інші ж просто стояли, вдивляючись в горизонт.

Незважаючи на те, що стояла ясна тепла погода, найбільше народу зібралося всередині ― у невеликому пабі. Повсюди стояв галас, чоловіки пили й голосно розмовляли, жінки-офіціантки бігали від столика до столика, розливаючи напої та приносячи тарілки з різноманітними нарізками.

За одним із таких столиків, поруч із вікном з видом на океан, сиділа Релі. На ній крім старої сукні тепер ще була якась чорна дорожня мантія, що дуже вдало ховала у довгих рукавах зап’ястя, сковані алевіатами ― видовище геть не з тих, що варто піддавати людському погляду. Волосся дівчини виявилось дуже довгим, верхню його частину вона зібрала в акуратний пучок на маківці, одночасно заплівши по боках тонкі довгі косички, що вільно спадали за спиною разом із основною частиною волосся.

Перед нею на дерев’яному столі стояв кухоль з пивом, яке дівчина періодично попивала, раз за разом спрямовуючи погляд за вікно.

Зробивши черговий ковток, дівчина про себе зітхнула й розправила плечі.

В голові її зазвучало: «От же ж пощастило. Якби не удача…» ― вона зиркнула за борт, а в голові її одночасно із цим вималювалася картинка спогадів давністю кількома годинами тому.

На цей корабель вона потрапила не одразу.

Вибравшись із острова острівної групи Фаар, дівчина близько п’яти годин гребла веслами у крихітному дерев’яному човнику!

Благо діло, шторм закінчився, щойно вона знайшла човен і вирішила плисти. А хто б знав, що було б, якби він почався знову і застав її посеред океану!

Релі важко зітхнула, хоча на її обличчі досі виднівся незнищенний спокій. Мовби плавання посеред океану на крихітному човнику без їжі та води було всього лиш маленькою незручністю.

Усе одно, рано чи пізно її підібрали б, авжеж? Цими місцями проходить купа торгових шляхів. Спеції та фрукти з Фірéнде, тканини з Кіярáту, це всім відомий факт, а скільки ще всякого, про що вона не знає.

І все ж, їй дуже пощастило, що судно трапилося на її шляху опісля всього лиш п’яти годин цілковито безрезультатного плавання.

Ще раз зітхнувши і відпивши пива, Релі відкинулася на спинку стільчика й окинула очима присутніх у барі. Нарешті, до її вух почали долинати розмови:

― Я всього лиш вільний торговець, моя родина з Континенту, але те, що коїться тепер в Медіаносі… не те, щоб я нарікав, але відтоді, як на святі Миру сталося те лихо… ― говорив якийсь бородатий сивий чолов’яга із смуглою шкірою. Релі зосередила погляд на його жилавих руках ― ці руки точно займаються рибалкою, витягують цілі сіті, повні-повнющі смачнючої риби!

У Релі закрутило в животі. Вона подумала, що вартувало б замовити ще й попоїсти, та тоді згадала, що знайшла у внутрішній кишені плаття лиш кілька монет, яких вистачило тільки на пиво.

― Говориш про те, як король Аластер виявився звіром і розтерзав купу своїх слуг??? ― тут же заговорив до бородача інший чоловік, зовнішньо схожий, мабуть, колега-рибалка.

До розмови приєднався третій:

― Зажди-но, тепер коїться? А що тепер коїться в Медіаносі? Там же тепер править король Даріен. Подейкують, він був сином коваля. Але коли вияснилося, що король – перевертень, мав же хтось…

― Мав-мав, ― говорив тоді бородач, ― але хіба ти не знаєш? Дві королівські доньки довгий час ушивалися біля тієї королеви хаосу!

― Так, але ж в кінці вони зрозуміли, хто вона насправді, і покинули її!

― І що з того? Навіть якби вони були на місці. Одна гірше другої. Одну і дівчиною не назвеш, інша ж занадто самовпевнена й гордовита. Таким до трону зась!

Бородач активно жестикулював жилавими руками, а коли заговорив про сестер де Вантелл, навіть стукнув кулаками по столу, від чого кухлі з недопитим пивом його товаришів заходили ходуном.

― В будь-якому випадку було вже пізно. Медіанос залишався без правителя. Король Даріен всього лиш…

― Так, ― погодився інший учасник розмови. ― Він зумів стримати навалу мерідіанців і нордестів, одначе…

― Угу-угу, країна виявилась роздроблена. В столиці, Елесберті, ще більш-менш спокійно, король за ті п’ять років досяг неабиякого успіху у забезпеченні порядку. Та віддалені від столиці регіони…

Один із товаришів не погодився:

― Тебе послухати, то всі погані. Пройшло всього п’ять років. Король ще молодий, та й сам подумай, будь ти на місці короля, зумів би встежити за всім й одразу? Тут з одного боку треба ворожу навалу з обох сторін стримувати уже й так роздробленою і збунтованою армією. А тут іще й люди всередині всього бояться і не довіряють. Бо де ж це бачено, щоб перевертні та заклинателі серед людей затесалися? Пха! Жителі столиці! Знали б вони, як ми, селюки, з ними бік-у-бік живемо, і не боїмося, ха-ха!

― «Будь на місці короля», ха-ха, ото ти видумав. Де я, а де королі. Мені те все в дупі не здалося, невдячна то робота. Робиш усе для людей, а тебе лиш лайном поливають. Те не так, і се не так. А всім не вгодиш! То й доводиться терпіти.

Почувши ці слова, Релі про себе хмикнула, у реальності ж підперла підборіддя рукою і провела вказівним пальцем по скроні.

Простим людям, як ці торговці рибою, і справді далеко до королів і придворних турбот. Та як же проникливо вони розуміють істинну суть справ!

Чоловік зі смуглою шкірою та жилавими руками продовжив:

― Ти оце сказав, що живемо із чудовиськами бік-у-бік! Не знаю, як у тебе, та я маю одного знайомого в селищі на півдні Медіаносу. То казав, що його село вже протягом кількох місяців нещадно тероризує зла сила!

― Зла сила??? І що воно таке? ― зацікавилися співрозмовники.