Розділ 3. Підґрунтя

Бажання за будь-яку ціну повернутися додому підскочило в кілька разів, і тепер стало нав'язливою ідеєю. Одна тільки думка про те, що мене тут видали за маніяка, який жорстоко вбиває городянок ночами, вганяла в паніку і жах. Такий, що хотілося лише сподіватися: все це просто збіг, насправді кронпринц нікого там не вбивав, а залишивши мене в першу шлюбну ніч, він пішов грати в шахи сам із собою.

Тільки ось розуму, що перебував у стані афекту, у все це вірилося трошки насилу.

Тому що б там не було, а пріоритетним завданням для мене стало дізнатися, з якої причини і яким чином я опинилася в цьому світі. І, відштовхуючись від цих знань, з'ясувати, як мені повернутися назад.

З цим питанням я промучилась весь день і надвечір дійшла наступного висновку: Мілана, само собою, могла нічого не знати про те, що закинло мене в її тіло, не мати до цього ніякого відношення і взагалі виявитися жертвою обставин. Проте не варто було відкидати ймовірність того, що господиня цього блондинистого тільця могла й знати про майбутнє переселення в нього іншої людини. А якщо так, то її пам'ять може дати мені кілька відповідей, яких я зараз так потребувала.

Закінчивши з цими роздумами, я дочекалася вечора, коли Арісана приготувала мені ванну, перевдягла в піжаму і залишила одну. І коли за фрейліною зачинилися двері — сіла на ліжку, схрестивши ноги.

Отже, головне — правильно ставити запитання власній голові. Тоді є шанс отримати відповіді. Але для цього важливо знати, за що спершу зачепитися.

Поворушивши трохи мізками, я згадала дещо. А саме — ту дивну фрейліну, яка з'явилася в оточенні Мілани незадовго до її заручин із кронпринцем Седриком і залишалася поряд із нею до самого відправлення нареченої на чужину. Можливо, саме цей слід нічого мені і не дасть… але все ж таки спроба варта уваги. Тому, зосередившись, я поставила своїй голові питання про цю фрейліну та її стосунки з Міланою.

Відповідь, як не дивно, мене здивувала.

Тим, що зацікавило мене у цій фрейліні спочатку, було її дуже наполегливе бажання викликати у своєї пані абсолютну довіру. Щоб та думала про неї не як про компаньйонку і прислугу, а як про найкращу подружку, дорогеньку мудру старшу сестричку. Але головне — як про ту найсильнішу людину, на яку людина, досить слабка морально, завжди готова покластися і навіть більше — прагне, щоб ця людина взяла на себе шефство у відносинах. А Мілана — як особа, яка здавалася мені не надто розумною чи вольовою — досить охоче повелася на ці хитрощі. В результаті хоч за фактом принцеса, як носителька свого титулу, була головною серед них двох, але, по суті, саме фрейліна на ім'я Дая мала над нею абсолютну владу і крутила нею, як хотіла.

І ось, заглибившись у «дружні» стосунки цієї парочки, я виявила, що незадовго до капітуляції Шевранії фрейліна почала розповідати Мілані страшні історії про те, якою Раталера є жахливою країною. Така варварська і лякаюча, що таких навіть у світі не повинно існувати, і молодець король Шевранії, що вирішив з такою країною воювати, щоб поневолити і стерти всі її жахливі підвалини з лиця землі! А принц Седрик — просто диявол у людському тілі.

Коли ж я постаралася заглибитись у ці дивовижні історії…

— Ні, не може бути! — шоковано охала Мілана, червоніючи та хапаючись за серце.

— Може, ваша високосте, — з жахом відповіла Дая. — Їхні жінки справді роблять це! Не те що не соромляться своїх жіночих днів, а… виставляють їх, НАПОКАЗ!

— Сором-то який! — тремтячи, схлипнула принцеса, обмахуючись віялом. — Як так можна? І що, навіть чоловіки знають, виходить, що у жінки, на яку він дивиться, ОЦІ ДНІ зараз?

— Саме ваша високосте, — приречено похитала головою фрейліна. — А ще в них прийнято, щоб чоловік був присутній під час пологів дружини…

— Та вони там геть хворі! — ледь не зомліла Мілана. — Як так можна? Навіщо це взагалі чоловікові? Адже пологи — жіноча ноша, там же кров… і мама казала, це боляче! Чоловіки не повинні бачити такого, це не для них. Їм же погано стане, і гидко, і після такого ще точно перестануть виконувати з дружиною подружній обов'язок! Тоді діток більше у них у родині не буде…

— Ви все правильно кажете, ваша високосте, — відчайдушно видихнула Дая, поклавши їй руку на плече. — Але це все — дрібниці в порівнянні з головним.

— Головним?

— У них там дівчина має право відмовитися від шлюбу з чоловіком, якщо вирішить, що за конкретно цього чоловіка заміж не хоче. Або взагалі заміж не виходити. Крім, звичайно, особливих випадків важливих договірних шлюбів.

— Ох! — зблідла Мілана. — Що ти таке несеш? Щоб дівчина не чинила опір волі батька, який знайшов їй чоловіка, якого вона, на його думку, заслуговує…

— Більше того, — промовила Дая таким голосом, ніби читала на якомусь конкурсі декламаторів творів Едгара Алана По. — У них там жінка може одружитися, навіть якщо раніше, до весілля, лягала в ліжко з іншим чоловіком! З яким не була одружена!

— Матінко...

— І це вони не вважають ганьбою! Ба більше, в них навіть таке не засуджується, коли жінки вступають в інтимні стосунки з жінками, а чоловіки — з чоловіками.

— Благаю, годі, я більше не можу такі жахіття слухати! Водички… дай, будь ласка… — простогнала Мілана на межі непритомності, майже лежачи на м'якій кушетці, оббитій ситцем у квіточках.