5.

Музика вщухала, світло у залі теж стало згасати, і ми повільно рухалися, обіймаючись. Наші погляди були так близько. Я відчувала п’янкий аромат його парфумів. Навколо не залишилося ні душі. Всі кудись поділися, і ми залишилися у залі одні.

- Куди всі розійшлися?

- Святкова ніч настає, і вона буде довгою. Мої підлеглі розбіглися світом у справах. Адже стільки треба встигнути. Тож і нам не слід марнувати час. У мене є пропозиція для тебе.

- Пропозиція? – здавалося, мене вже нічим неможливо здивувати цього вечора, але він не припиняв цього робити.

- Тобі ж подобається це відчуття, так?

- Яке відчуття? – перепитала я, хоча й розуміла, про що він говорить. Відчуття сп’яніння від свободи та легкості, що наповнювало мене.

- Ти створена для більшого. Твоя душа палає і рветься на свободу, хіба ти не розумієш?

Я слухала його, немов зачарована та нічого не відповідала. Просто ловила його погляди та кожне слово, що злітало з його вуст.

- Сьогодні особливий вечір, і ти отримала шанс, який буває лише раз у житті. Але ти повинна відповісти зараз, моя люба. Потім буде пізно. Тож скажи мені, чи палає твоя душа?

- Так , - прошепотіли губи.

- Ти хочеш більшого і ти здатна на більше?

- Так…

- Ти хочеш бути такою? Він провів тильною стороною руки повз моє обличчя, і у повітрі виникла картинка, наче міраж.

Я побачила офіс видавництва, побачила Ганну Михайлівну у кріслі. Її кудись викликають. Вона поспішає, біжить по сходах до кабінету генерального. Ось вона заходить у двері, а перед нею… я. Сиджу у кріслі за столом у витонченому діловому костюмі, з ідеальною зачіскою та макіяжем. На моєму обличчі впевненість та задоволення, ніби у ту мить я куштувала найсмачніший у світі делікатес. І цим делікатесом була влада. Я щось говорю Ганні, вона уважно слухає та записує, постійно киваючи головою. Потім я бачу Люсю з відділу кадрів. Я щось кажу їй. У моїх очах читається вже інше задоволення, як ковток після довгої спраги – солодка помста. Люся вибігає з кабінету у сльозах та збирає речі…

Я дивилася на це і відчувала, як мене сповнює жага.

А хлопець продовжував спокусливо шепотіти та питати в мене.

- Ти хочеш бути такою?

І знову картинка перед очима… Я у великій квартирі, розпаковую речі, до мене підходить Діма з величезним букетом троянд, стає на коліно і відкриває переді мною оксамитову шкатулку з каблучкою. Я не стримую захвату та обіймаю його. Ми палко цілуємося, він цілує мої руки та дивиться на мене, як на царицю, ніби перед ним найбажаніша дівчина в світі…

Картинка зникає, і я розчаровано зітхаю. Не надивилася… Хочеться ще…

- Ти можеш бути такою. Ти можеш мати все це і навіть більше.

- І ви можете дати це все мені?

- Зможу, якщо ти погодишся на це, - шепоче він мені на вухо,  і я відчуваю шкірою його подих. Прикусую губу від шаленого бажання та ледь стримуюся від спокуси, а він продовжує шепотіти.

- Щоб стати такою, тобі потрібно позбутися маленької дрібнички, яка заважає тобі, моя люба.

-Якої? – загіпнотизовано питаю я, глибоко вдихаючи його парфюм з нотками сандалу і вишні. Здається, я вже згодна на все, тільки б поринути у відчуття ейфорії сповна, насолодитися манкими бажаннями, які можуть от-от справдитися.

- Позбався від своєї душі, і я дам тобі таке життя, яке ти тільки можеш собі уявити.

Його слова вмить охолодили, мене наче льодяною водою обкотили. Я здригнулася, ніби прокинулася від довгого сну.

- Віддати душу вам?

Він кивнув та лукаво посміхнувся.

- І отримати все, про що ти мрієш просто зараз! Без зусиль, страждань і невдач. То що? Погоджуєшся? – нетерпляче питав він та міцно стискав мої долоні.

У очах знову промайнули картинки… Та їх перервав чужий голос – тоненький, ледве чутний. Відлунням він чувся всюди, але не зрозуміло було звідки саме, адже окрім нас поряд нікого не було.

- Не слухай його… Не слухай…

- Хто тут? – запитала я та озирнулася.

Хлопець не звернув уваги на моє питання, притягнув мене за руки до себе ближче та продовжував нашіптувати мені на вушко спокусливі слова про владу, блискучу кар’єру, щасливий шлюб, вічну красу і молодість…

- Ти будеш багатою та знаменитою. Я дам тобі найцінніші скарби у світі… - спокушав він, змієм обіймаючи мою талію.

Я знову почала поринати у його слова та танути від його погляду, і знову мене пробудив голос. Я зрозуміла, що він лунає з мого серця.

- Не слухай його… Все найцінніше в тебе вже є. Це в тобі, Мар’яно, - це промовляла моя душа.

- Я зроблю тебе найпрекраснішою та найбажанішою на все життя… - шепотів він.

- Твоя краса всередині! Не слухай його… - лунала душа.

- Ти будеш мати все, що потрібно для щастя.

- Але ніколи не будеш щасливою без душі… - знову чувся тоненький голос з серця.

Обидва голоси лунали у вухах, перебиваючи один одного. Серцебиття прискорилося, я задихалася від його міцних обіймів. Я жадібно ковтала повітря та вся тремтіла у гарячці. Голова готова була вибухнути від суперечки між голосами.

- Ні! Досить! – закричала я та вирвалася з його обіймів. Голоси змовкли.