4.

Я відкрила двері та опинилася у темному закутку, зрозумівши, що переді мною ще одні двері. Навпочіпки знайшла ручку, відкрила і мене одразу ж обдало хвилею гучної музики. Я потрапила у приміщення клубу. Всюди були люди у маскарадних костюмах, лунав сміх та галас. У носі засвербіло від виру ароматів, які наповнювали повітря: алкоголь, ароматичні суміші та солодкуватий дим. Я відкрила рота від здивування та завмерла на порозі. Рука сама потяглася до дверної ручки, щоб втекти звідси, але, на подив, позаду мене вже не було ніяких дверей!

До мене підбіг офіціант у смокінгу, майстерно загримований під якогось демона чи чорта, та запропонував келих шампанського. Я відмовилась, намагаючись второпати, що діється і куди я потрапила.

- Дозвольте запросити вас? – підскочив до мене чоловік у костюмі Дракули та миттю закрутив у танці. Я нічого не встигла зрозуміти, коли вже віддавалася чарівному ритму музики на паркеті. Чоловік так вправно кружив мене у танці, делікатно притримував то за талію, то за руку, що я повністю віддалася музиці. І сама від себе не очікувала. Та що там казати, я навіть не здогадувалася, що вмію так танцювати!

Танок скінчився, чоловік поцілував мою руку та посміхнувся, оголивши гострі білі клики. Я здригнулася та ніяково кивнула йому у відповідь, навіть не наважившись запитати в нього щось.

Тільки-но він відійшов, я згадала про конверт та відійшла в сторону. На затишному диванчику сидів хлопець теж у маскарадному костюмі. Він потягував через трубочку напій та сидів наодинці, закинувши ногу на ногу, та спостерігав, як веселяться чорти, демониці, вампіри та інші чудернацькі «істоти», які завітали на тематичну вечірку. Мені здалося, що він нудьгує і з ним можна поговорити, на відміну від інших гостей, які наче шалені, носилися залою, танцювали та реготали.

- Вибачте, а де я можу знайти пана…

- Ви куштували коктейлі?

- Що? Ні… Я хотіла запитати…

- Ви повинні це скуштувати! – перебив він мене та жестом покликав офіціантку у коротенькій спідничці, з-під якої визирав довгий хвіст, а на голові у неї були такі самі ріжки, як і у секретарки в холі. Дівчина хутко підбігла до нас с підносом напоїв та легких закусок, широко посміхаючись.

Не питаючи мого дозволу, хлопець швидко взяв дві склянки з яскраво-рожевою рідиною та одну буквально вклав у мою руку.

- Куштуйте, ну ж бо! Сьогодні таке свято! Неможна собі відмовляти ні в чому!

Я з ввічливості відпила дивний на смак напій. Він був солодким і кислим водночас. У шлунку одразу стало тепло, подих перехопило від дивного відчуття. Захотілося ковтнути ще. І ще…

І ось я вже нестримно регочу на дивані поруч із симпатичним красенем у костюмі Диявола.

Не пам’ятаю, що саме мене так насмішило, але мені раптом стало так добре, легко на душі і весело, що я й думати забула про конверта і про пана Дем’яненка.

- А хочете, вам секрет розповім,-  змовницьким шепотом промовила я, змигнувши.

Хлопець з великою цікавістю посунувся до мене та підставив вухо.

- А мене ж сюди не запрошували. Хі-хі-хі, - прошепотіла я і знов несамовито розсміялася. Навіть не знаю, який біс у мене вселився. То, напевне, той коктейль.

- Та невже? Не може цього бути! Це закрита вечірка, - лукаво посміхнувся хлопець та жартівливо пригрозив мені пальцем.

- Ох, я ж зовсім забула! Я несла якісь документи на підпис… Згадала! Мені потрібен пан Дем’яненко!

І тільки-но я це вимовила, у залі залунала гучна музика, велика сцена засяяла яскравим світлом, та у мікрофон хтось промовисто сказав:

- Настала мить, на яку всі ми чекали! Зараз ми почуємо ім’я цьогорічної королеви балу! Вітайте хазяїна вечірки!

Я і схаменутися не встигла, як мій компаньйон кудись зник і вже за мить я з подивом побачила його на сцені.

«То це він», - здогадалася я, та дістала з сумочки конверт з ім’ям адресата.

- Святий вечір завершується, шановне панство. Зовсім скоро нам усім доведеться попрощатися на деякий час, тож зараз пропоную підійняти келихи за цьогорічну королеву! За ту гостю, що прикрасила таїнство сьогоднішнього вечора.

Він подивився точно на мене, наче гіпнотизував поглядом, і поманив рукою. Я здивовано витріщила очі та озирнулася. Усі навколо затихли і дивилися тільки на мене. Натовп розступився, даючи мені дорогу до сцени, а якийсь чолов’яга підбіг до мене, впав на одне коліно, та галантно подав руку.

- Будь ласка, ваше запрошення, пані.

- Яке запрошення? – розгубилася я. Губи аж заніміли від страху, що на мене всі дивляться і вся увага прикована до моєї персони. Таке чи не вперше у моєму житті.

- У мене немає…

- Ось же воно, - він ввічливо вказав рукою на конверт, який лежав на мої колінах. – Відкривайте.

Я слухняно відкрила конверт та, затамувавши подих, прочитала. Мій голос звучав тихо, але його було чутно звідусіль, наче я говорила максимально голосно у невидимий мікрофон.

- Запрошення на щорічний бал на честь таїнства Святвечора. Мар’яна Міхеєнко.

Чолов’яга кивнув, відклав конверта у сторону та простяг мені руку, вставши з колін.

Я розгублено подала йому спітнілу долоню, і він миттю повів мене до сцени під захоплені погляди та зітхання. Джентльмен передав мою руку хазяїну вечірки, і той допоміг піднятися сходами.

- Вітайте мою королеву Мар’яну!

Звідусіль почулися голосні аплодисменти та вигуки. Всі раділи та вітали мене. Я мимоволі посміхнулася, огорнута суцільною увагою.

- Оголошую танок хазяїна вечірки та його королеви!

Всі знову розступилися навколо нас, залунала чарівна повільна музика і ми закружляли по залу. Він дивився на мене своїми полум’яними очима та не знімав з губ легкої усмішки. Його погляд був такий манкий та приємний. Я не чула і не бачила нічого, окрім цих очей і цих губ, які шепотіли мені якісь приємні речі. Ми кружляли залом, і часом мені здавалося, що я лечу, наче пташка, – така легка і вільна. Він здіймав мене вгору, вправно керував моїми рухами, і я чуйно відповідала на кожне його па. Його рука торкалася моєї талії, а друга – впевнено тримала мою долоню.