Корона давніх королів

Невелика штукенція висковзнула з рук і з металевим дзвоном поскакала по сірому каменю напівзруйнованої стіни, частковим залишкам колись мармурової підлоги. Підліток перелякано тріпнувся було за знахідкою, але одразу завмер, напружено прислухаючись до оточуючих нічних звуків. Спину неприємно холодила шершава кам’яна кладка, серце тріпотіло вже десь в п’ятках, а ноги наче примерзли до полу. Одноманітний звук води, що весь час капала десь з залишків даху, наче став тихшим, а шурхіт гілок та листя невловимо змінив тональність. Все стало приглушеним, підозрілим. Дерева, які росли як ззовні будівлі так і всередині, поступово роздираючи корінням залишки колишньої величі, раптом здались хижаками, що приготувались до стрибка на наївну здобич. Хлопець перелякано ковтнув, намагаючись себе опанувати. Руїни вони ж і є руїни, тут завжди чудні звуки і чагарники давно панують, не звертаючи уваги на рідкі спроби людей їх розчистити. Іноді намагався наводити порядки місцевий історик, що приводив сюди диваків-туристів.

Думки про звичне трохи допомогли опанувати страх. Таки чистим безумством було йти на спір в покинутий палац за примарною короною. Але ж той зацікавлений погляд Аліни, коли він встряв у суперечку… Це був реальний шанс нарешті довести їй, що він не боягуз, що може більше, аніж сидіти в комп’ютері та ганяти м’яч.

Хлопець ще раз ретельно оглянув приміщення, очікуючи будь-якої несподіванки. Попередні відомі йому шукачі місцевої легенди, розповідали різне, власне через це і почалась та суперечка в їх компанії. Кожен з них описував якісь жахіття, і жоден не міг згадати де саме знайшов ту чортову корону. Дурня якась!

Корона давніх королів, місцева казка, предмет, який начебто вчені та історики шукають не одне століття (щось таке розповідали в школі), а місцеві хлопчаки бачать регулярно (за їх словами). Такий собі магічний артефакт місцевого розливу, сумнівна цікавинка маленького містечка, на яку ведуться наївні туристи. Особливо смішні іноземці – так серйозно слухають всіляку локшину, що їм місцеві щедро вішають на вуха.

Єдине, що не дозволяло особисто Олесю списати всі розповіді лише на буйну фантазію - у кожного зі сміливців, після повернення з пошуків, з’являлась невеличка червона родима пляма. Так, вони різного розміру, розташовані на різних частинах тіла, але з’являлись на ранок у всіх, хто начебто бачив корону. Андрій, наприклад, того року приніс родиму пляму розміром з горошину і на сідниці (як він її демонстрував товариству, то окрема байка), а Женя натомість отримав страшну відзнаку на пів-обличчя. При цьому Женя розповідав про тонкий обруч білого кольору з кількома прозорими камінцями, а Андрій - про велику, прикрашену величезними рубінами корону. Перевірити розповіді не було змоги. Розумні люди від усіх тих казок відмахувались зі зверхньою посмішкою, інтернет мовчав, а походи до руїн великою компанією, жодних наслідків не мали, окрім зустрічей з пацюками, зміями, павуками та прочухана від батьків.

Тихий шурхіт листя став рівномірним і якимось заспокійливим. Олесь нарешті відлип від стіни (не до ранку ж гобеленом прикидатись) і перевів погляд на предмет, що так голосно заявив про себе. Ступив два кроки вперед і обережно, наче перед ним отруйна змія, присів поряд, оглядаючи. В плямі місячного світла на підлозі блищав широкий металевий обруч – кривий і доволі пом’ятий, схожий на міфічний символ влади лише розмірами. Невже й справді? А може хлопці просто пожартували і вдень заховали тут цю імітацію? То чому ж так страшно до неї торкнутись? Наче вона жива і сама уважно дивиться на нахабну людину. Уважно, очікуючи. Холодний страх поступово заповзав кудись під шкіру, змушуючи вкриватись гусячою шкірою. Якщо сама примарна корона існує, то правда і все інше?

- Силу дасть, розум, вдачу, гроші… Невже це і справді та сама корона, що все всім роздає? Здається їй самі вже давно варто просити допомоги. - пробурмотів хлопчина і, простягнувши руку, таки торкнувся знайденого непорозуміння. Пальці мимоволі пройшлись по потворним чорним провалам, де колись мабуть були камені. Ті самі, котрі потрібно відірвати, і котрі, за словами хлопців, всмоктуються в тіло, полишаючи дивну родимку та сповіщаючи про отриманий шанс спіймати удачу за хвоста.

Їх компанія не раз і не два обговорювала, що Андрій просто випадково всівся на корону, а на Женю вона сама напала, як скажена кішка. Звучало неймовірно, але факт залишався фактом, ті, хто її наче бачив, дуже швидко покидали як їх компанію, так і саме містечко. Більшість і справді ставали успішними людьми, навіть Женя, хоч як страждав від отриманої відмітки, довго не показуючись на вулицю, примудрився якимось чином виграти грант на навчання в США та поїхати. Тож корона таки існувала і працювала? Але ж… Олесь з жалем дивився на погнуту, спотворену, наче пережила навалу дикунів, нещасну прикрасу. От як її просити про щось? Що тут відколупувати? Отой єдиний дрібний надбитий камінчик з боку? Та то якесь варварство.

Всівшись на биту життям підлогу, хлопець задумливо вертів знахідку. Потім, піддавшись незрозумілому пориву, відклав обод і відкрив рюкзак, з яким пішов[УОІ1] у цю вилазку. Витяг пляшку води, мотузку. Десь там, на самому дні, у нього мали бути камінці, котрі він зібрав сестричці, та все забував викласти. Невеличкі шматочки кварцу, що трапились йому на сусідньому кар’єрі, під час прогулянки з дідусем. Камінці як не дивно були на місці, дрібнота наче навмисне згуртувались в одному кутку. Олесь дістав півжмені і з цікавістю розглядав, що то він таке назбирав. В сріблястому сяйві камінці здавались майже дорогоцінними, хоча на сонці, наскільки пам’ятав хлопець, вони були звичного сірувато-прозорого та рожевуватого кольору. Звичайно не рубіни з діамантами, але краще ніж нічого. А в іншому відділені мав завалялись пакетик супер клею…