Частина 2

Місцем тимчасового штабу вибрали гуртожиток, оскільки дружно вирішили, нас там шукатимуть в останню чергу. Ой як же ми помилялися. Ще на під'їзді до нашого університету Ерик запримітив знімальну групу, що могло свідчити лиш про одне, хитрий режисюга точно знав який ефект спричинить другий проморолик і підготувався до зйомки інших карколомних сцен.
- Во падлюка, - прошипів крізь зуби Нестор, явно солідарний в напрямку своїх роздумів зі мною. - Він або безсмертний, або ж явно не думає про наслідки власних вчинків.
- Ти це до чого? - запитав я.
- В смислі до чого? - здивувався майбутній юрист моєму запитанню. 
Але так як я не спішив з поясненнями, то друг мабуть здогадався сам.
- Я до того, що рано чи пізно хтось з двадцяти чотирьох претиндентів займе пристол і я дуже здивуюся, якщо він не пригадає режисеру всі його знущання. Хіба що... 
- Хіба що... - протягнув Ерик в намірі підштовхнути Нестора до логічного завершення його умовиводів.
- Хіба що ми не являємося справжніми кандидатами на руку княжни, а тому йому нічого боятися. - Договорив Нестор, проте майже одразу похитав головою з сторони в сторону, заперечуючи власні висновки - Це вже я витягую щось з області фантастики. Неважливо. Що робити будемо? Куди подітися нам? Ідеї?
- Можна було б відправитися в позаміські маєтки, щоправда проблема тоді буде полягати в вчасному доїзді до наступних локацій з списку.
- Ні, це не варіант, нас там неодмінно шукатимуть. А може на наш підпільний штаб, тим паче, що про нього ніхто з наших батьків не знає. - запропонував Ерик.
- Там немає жодного ліжка, лиш кілька крісел. Як ти собі уявляєш ночівлю там? - не погодився з пропозицією Велес, для якого комфорт завжди був, є і буде на першому місці.
- Щось придумаємо, - сказав Ерик і вбив у навігатор адрес однокімнатної квартири в сліпій вуличці недалеко звідси. 
- Кажеш не знають? - припіднявши одну із брів запитав Велес витріщившись на Ерика.
Недалеко від необхідного нам під'їзду стояло непримітне на фоні інших стареньке Шевроле, машина старшої економки в родині Велеса.
- Ти впевнений? - як завжди Нестор мав мати на руках залізобетонні докази, оскільки не вмів сліпо довіряти чужим словам.
- Ще б пак! - Вигукнув Велес. - Знаєш скільки разів я цю машинку возив в автосервіс? Та чи не більше двадцяти.
- Оце так каскадер у вас працює! - підбив підсумки я, - або ж настільки поганий водій, що машина просто розвалюється на ходу. Звісно є ще третій варіант, хтось позичає автомобіль час від часу і влаштовує на ньому різноманітні рандеву, після яких нещасний транспортний засіб потребує як не абґрейду, то генерального прибирання.
Велес лиш спохмурнів, оскільки ні заперечувати, ні стверджувати мої слова аж ніяк не поспішав.
- Я не хочу ночувати в машині, - почав нити Ерик. - Може знімемо номер в готелі?
Порившись у власних кишенях ми змушені були дійти висновку, що на готельний номер без використання кредитних карток нам навряд чи вистачить. А якщо скористатись картою, то нас одразу ж вичислять наші матусі. Що ж робити? 
Відповідь на здавалося б риторичне питання прийшла звідти, звідки й не чекали. 
Коли наші телефони синхронно подали признаки життя, ми вже тоді знали, що повідомлення розіслане роботом одне й те саме для всіх.
- Шановні учасники відбору, в зв'язку з певними непередбаченими трудностями ми змушені запросити вас на кілька днів до одного з готелів, що належать князівській сім'ї. Там ви зможете більш детально ознайомитися з інформацією щодо кожного з запрошених послів, а також дізнатися яке з питань співпраці їх цікавить і які з послуг з їхньої сторони є в пріоритеті для князівства. - Прочитав Велес буквально на одному подиху, а вже через кілька секунд вводив в навігатор поданий адрес.
Коли ми прибули, то нас зустрічав доволі таки великий штат слуг, що могло свідчити лиш про одне, за нами непомітно стежили, оскільки ніхто не буде тримати людей в спеці впродовж дня і платити їм за це ще й гроші.
Отож, нас зустріли і відвели в відведені для нас номери. Нестор опинився на третьому поверсі, я з Велесом на другому, а от куди повели Ерика поняття зеленого не маю.  Потрапивши у свій номер я першим чином прийняв ванну, а тоді, чесно кажучи не сильно надіючись на чудо, зазирнув у шафу. Проте чудо було, шафа була битком набита не лише одягом, але і всім іншим, що могло придатися в ці кілька днів.
Одівшись і остаточно привівши себе в порядок, хотів було відправитися на пошуки друзів, як у двері кімнати хтось постукав, відчинивши їх я побачив давню знайому, до якої так "душевно" встиг прикіпіти Ерик. 
- Доброго дня, - тим часом привіталася дівчина так, неначе ніколи до цього часу мене не бачила, - це , - протягнула вона мені брошуру - правила вашого перебування на ці кілька днів в ВІП готелі. Раджу вам детально ознайомитися з усіма вимогами, а також пропозиціями, вони можуть стати вам, як і вашим друзям в пригоді. Особливо вашим друзям, - повторила дівчина майже пошепки, проте я почув. Саме ці її останні слова знищили всю її гру в незнайомців... Та не встигли за нею зачинитися двері як ожив мій телефон.
... Почекай до тебе йду,
   Звучить серця мого табу 
   В твоїх очах палає жар
    Для мене ти мій персональний гад...
- Так Несторе, - відповідаючи на дзвінок сказав я.
- Брошуру прочитав, - почав друг одразу з атаки.
- Ні, оскільки отримав її буквально тільки що.
- Окей, тоді починай читати і зустрінемося в фоє готелю через пів години.
- Я не встигну ознайомитися з нею так швидко, там занадто багато приміток дрібним шрифтом. - одразу поставив я друга перед фактом.
- Не бери в голову, мені це теж не під силу, проте поїсти дуже хочеться, а обіди у них почнуть видавати акурат за пів години, тому займися до того моменту читанням, а я повідомлю хлопців.
Через півгодини я стояв в фоє в очікуванні "рідних" гадів і мав можливість спостерігати так би мовити картину маслом, а саме інших учасників в різній степені пошкодженості. До них судячи по всьому їхні батьки добралися. От наприклад Ігор Паз, той, у кого проблеми з податками, ходив з відсліжуючим браслетом на нозі. Що ж до Любомира Вірського, того "однолюба", то шия у нього була подряпана, а на правій щоці красувався червоний відбиток жіночої руки. Андрій Федькович, аристократ до кінчиків пальців, той що боїться забруднити рученята, ходив з руками чорнішими чорної землі, при тому, що решта його відкритого тіла, а також одягу була кришталево чиста. Але все вище перераховане було квіточками в порівнянні з зломаною рукою, костилями чи навіть інвалідним кріслом інших учасників.
За всіма цими спостереженнями я й не помітив як приблизилися друзі.
- Ми ще легко відбулися, - констатував Велес.
- Говори за себе, - буркнув Ерик.
І тільки зараз я зауважив, що у друга називається синець під оком. 
- Це хто тебе так? - присвиснувши запитав я.
- Неважливо, - хотів було відкараскатися Ерик, та не тут воно було. Нестор з Велесом зайшлися істеричним сміхом, що свідчило лиш про одне, хлопці були в курсі того, хто підбив Параскевичу око, а значить рано чи пізно дізнаюся і я.
- Окей, - буркнув фермер не хотячи і почав свою розповідь.
Виявилося, що його кімната була останньою з кімнат учасників і знаходилася на п'ятому поверсі. Він теж як тільки потрапивши у неї прийнявся за приведення себе в порядок, проте не за допомогою душу, а наповнивши ванну з бульбашками.
Час летів непомітно, Ерик в принципі й не поспішав, аж допоки не почувся голосний настирливий стук в двері. Не довго думаючи друг накинув на бедра рушник,закріпивши його стійкість за допомогою загинання кінчика. А відчинивши двері не повірив власним очам. Що ж до відвідувачки, то вона завернула очима як тільки но зрозуміла хто перед нею, проте не змогла опанувати над собою і пішло, поїхало.
- Серйозно, знову ти, чому мій робочий день має початися саме з тебе, - скривившись мов середа на п'ятницю видало вже знайоме Ерику дівчисько, - ти ходяча проблема, - додала вона, тицяючи другу в груди тоненьким пальчиком, - тепер весь день піде шкереберть.
Ерик після кількох годин поневірянь теж добротою і людяністю не горів, а тому не зміг лишитися в категорії переможених і теж вступив в суперечку.
- Невже у них кращої стриптизерки не знайшлося, що прислали саме тебе. Тут дивитися ні на що, одна арматура, - видав фермер невдоволено змірявши дівчину від голови до п'ят.
- Що ти собі дозволяєш, печерний телепню, - гаркнула вона у відповідь дійнята до живого. - Ти себе в дзеркалі бачив? Тут нічого зваблювати? 
Проте дівчина явно не мала стільки досвіду, скільки його було в Ерика, оскільки повторивши його дії зі змірюванням залилася краскою мов маків цвіт.
- Угу, - буркнув Параскевич на її вигляд, - воно і видно.- І щоб остаточно вийти переможцем з цієї баталії, додав. - Обережно, слиною не захлинися. 
Дівчині слів мабуть бракнуло, а тому вона замахнулася з наміром вліпити Ерику ляпаса. Проте хлопець не збирався допускати жодних понівечень свого тіла і скрутивши дівчину притис її спиною до стіни обабіч власних дверей в коридорі. А далі, як він то тлумачив почалася якась чортівня, її очі зелені, немов вир глибокого озера, шовкове волосся, що розкидалося по плечах, губи , які так і манили своїм солодом...