Глава 8. Повернення Драконів

Татри здіймалися перед Леею й Мареком, мов стіна з каменю й хмар. Гори були величні, але водночас тривожні — повітря тут було густе від магії, а вітер ніс у собі шепіт давніх легенд.Перо в руці Леї сяяло яскравіше, ніж будь-коли. Амулет хвиль на її шиї світився синім. А зелений камінь пущі — теплим світлом землі.

Три стихії.

Три частини шляху.

І тепер — останнє випробування.

Вони підіймалися вузькою стежкою, поки не дісталися величезної печери, вхід до якої був схожий на пащу велетенського звіра.

— Це вона, — прошепотів Марек.

— Печера, де колись жили дракони.Лея зробила крок уперед. Усередині було темно, але перо освітлювало шлях золотим світлом. Стеля була висока, а стіни вкриті старими рунами, що світилися, коли вона проходила повз.

— Вони реагують на тебе, — сказав Марек.

— Вони реагують на Корону, — відповіла Лея.У центрі печери стояв кам’яний постамент. На ньому — уламок корони. Третя частина.Але щойно Лея простягнула руку, земля затремтіла.І з темряви вийшла тінь.

Це була постать у королівській мантії, з короною на голові — але обличчя було темним, мов попіл, а очі світилися холодним синім.«Ти прийшла забрати те, що я сховав…»Голос був глухий, як камінь.

— Ти — король, який зрадив магію, — сказала Лея.

— Ти розбив Коронy.«Я врятував себе. А країна… країна не була варта магії.»

Марек ступив уперед.

— Ти зрадив свій народ!Тінь підняла руку, і Марека відкинуло назад хвилею темряви.

— Мареку! — Лея кинулася до нього.

— Я… в порядку… — він підвівся, але ледве стояв.Тінь короля наблизилася.«Ти не зможеш з’єднати Коронy. Бо для цього потрібна жертва.»Лея підняла перо.

— Я знаю.Тінь завмерла.

— Але я не боюся.

Тінь кинулася на неї. Лея підняла перо — і світло вибухнуло, розсікаючи темряву. Амулет хвиль спалахнув синім, а камінь пущі — зеленим. Три стихії злилися в одне.

— Польща — це не ти! — вигукнула Лея.

— Польща — це люди, духи, земля, море, гори! Це те, що живе й дихає!Тінь закричала, відступаючи.«Ти не розумієш… магія завжди забирає!»

— Але вона й дає! — відповіла Лея — І я приймаю її.Світло пера стало нестерпно яскравим. Тінь короля розсипалася на попіл, який розчинився в повітрі.Печера стихла.

Лея підійшла до постамента й узяла третю частину. Уламки корони в її руках засвітилися, притягуючись один до одного.

— Лейо… — Марек торкнувся її плеча.

— Ти впевнена?Вона кивнула.

— Це мій шлях.Вона підняла перо — і три частини корони з’єдналися в одну. Золотий обруч, червоний оксамит, білий орел — усе сяяло, мов нове.

Але разом із цим світлом Лея відчула… біль.

Сильний. Глибокий.

— Лейо! — Марек схопив її.

— Це… ціна… — прошепотіла вона.Корона забирала частину її сили. Частину її світла. Частину її серця.Але вона не відступила.

— Польща… повинна жити…Світло вибухнуло.

Коли сяйво згасло, над печерою пролунав рев.

Земля затремтіла.

І з глибин гори піднявся величезний силует.Королівський Дракон.Той самий, що говорив із нею у Вавелі. Але тепер він був не слабким — а величним, сяючим, відродженим.«Ти виконала своє призначення, обрана.»Лея стояла, ледве тримаючись на ногах.

— Я… жива?Марек обійняв її.

— Ти жива. І ти врятувала всіх нас.Дракон нахилив голову.«Корона повернула силу Польщі. Тіні зникнуть. Магія відродиться.»Лея усміхнулася крізь сльози.

— Це… добре.«А ти, Лейо… стала Хранителькою Корони.»