Глава 6. Балтійська Буря

Балтійське море завжди було непередбачуваним, але цього разу воно зустріло Лею й Марека так, ніби саме чекало на них. Небо над Сопотом затягнулося важкими хмарами, вітер рвався з силою, а хвилі здіймалися, мов живі істоти.

— Це не просто шторм, — сказав Марек, прикриваючи очі від піску.

— Море злиться.

— Воно кличе, — відповіла Лея. Перо в її руці світилася синім — кольором глибини.

Вони підійшли до краю пірсу. Хвилі билися об дерев’яні дошки, бризки летіли в обличчя, але Лея стояла нерухомо. Вона відчувала, як море… говорить: «Ти прийшла…». Голос був глибокий, як сам океан. Із хвиль піднялася постать — висока, створена з води й світла. На її голові сяяла корона з коралів і перлів.

Король Балтіку. Марек інстинктивно схопився за меч.

— Не смій!  

— Лея схопила його за руку.

— Він не ворог. Водяний король підняв руку, і море стихло — лише навколо них, ніби вони стояли в оазі серед бурі.«Люди забрали моїх дітей…» — голос лунав у повітрі й у свідомості.

«Бурштинові мисливці ловили духів моря. Вони ламали рівновагу. І ти, обрана, зупинила їх.»

— Я не могла дозволити їм нищити магію, — сказала Лея.«Ти повернула мені частину сили. Але буря не вщухне, доки не буде відновлена Корона.»Лея зробила крок уперед.

— Ти знаєш, де її частина? Король моря підняв руку, і з хвилі виринув бурштиновий уламок — сяючий, теплий, ніби серце.«Це — частина Корони. Та, що була схована в морі. Але щоб вона стала твоєю, ти маєш пройти випробування.». Марек зітхнув.

— Звісно. Без випробувань ніяк. Лея усміхнулася.

— Я готова.

Король Балтіку розвів руки, і море піднялося стіною води. Лея опинилася в центрі кола з хвиль, що оберталися навколо неї, мов живий водяний лабіринт.«Покажи, чи твоє серце чисте, як вода.»Хвилі кинулися на неї. Лея підняла перо — воно засвітилося синім, і вода розійшлася, не торкнувшись її.«Покажи, чи твоя воля сильна, як шторм.»

Вітер ударив у неї з такою силою, що Марек упав на коліна. Але Лея стояла. Перо світилося яскравіше.«Покажи, чи твоє серце здатне чути море.»Остання хвиля піднялася над нею, величезна, темна, як ніч. Лея закрила очі й прошепотіла:

— Я не ворог. Я прийшла, щоб повернути рівновагу.Хвиля зупинилася… і м’яко опустилася до її ніг.

Король Балтіку кивнув.«Ти пройшла.»

Він простягнув їй бурштиновий уламок. Коли Лея торкнулася його, бурштин засвітився, перетворюючись на амулет — теплий, живий, із силою моря всередині.

— Це… частина Корони? — запитав Марек.

«Так. Але це лише одна з трьох. Тепер ти маєш силу хвиль. Вона допоможе тобі в горах.». Лея сховала амулет поруч із пером.

— Дякую.Король Балтіку розчинився в хвилях, а буря почала вщухати.Марек підійшов до Леї.

— Ти була неймовірна.

— Я просто слухала море, — усміхнулася вона.Він подивився на неї довше, ніж зазвичай.

— Ти слухаєш усе, що хоче бути почутим.Лея відвела погляд, відчуваючи тепло в грудях.