Глава 5. Корона, що зникла століття тому

Варшава зустріла Лею й Марека зовсім не так, як Краків чи Гданськ. Тут повітря було густе від історії, каміння мостових пам’ятало кроки королів, а старі будівлі — шепіт магів, які колись ходили цими вулицями відкрито. Але тепер магія ховалася в тіні, і лише ті, хто мав дар, могли відчути її пульс.

Лея зупинилася перед величною будівлею — Архівом Магічної Історії Польщі.

Високі колони, старі герби, вітражі з білим орлом — усе це здавалося величним і водночас сумним.— Тут зберігаються всі записи про королівську магію, — сказав Марек. — Якщо десь і є згадка про Корону, то саме тут

— Або її тут давно знищили, — тихо додала Лея.Перо в її руці спалахнуло — знак, що вони на правильному шляху.

Архів був схожий на храм. Тиша, запах старих книг, нескінченні полиці, що тягнулися вгору, аж до темної стелі.

За столом сидів старий архівар — худий, з гострим поглядом, що бачив більше, ніж хотів показати.— Чим можу допомогти? — його голос був сухим, як пергамент.Лея зробила крок уперед.— Ми шукаємо записи про Корону Білого Орла

Архівар підняв брову.

— Цю тему заборонено досліджувати.

— Чому? — Марек напружився.

— Бо деякі істини небезпечніші за брехню. Лея поклала на стіл кришталеве перо. Воно засвітилося.Очі архіваря розширилися.

— Це… неможливо… — прошепотів він.

— Перо обрало тебе?

— Так. І я повинна знайти Корону.Старий довго мовчав, а потім підвівся.

— Ідіть за мною.

Вони спустилися вузькими сходами в підземелля архіву. Там, за важкими дверима, була зала, де зберігалися сувої, запечатані червоним воском.

— Це записи, які ніколи не мали побачити світ, — сказав архівар — І серед них… історія Корони. Він подав Леї старий сувій. Віск на ньому був тріснутий, ніби хтось намагався відкрити його раніше.

Лея розгорнула пергамент.На ньому було написано:“Корона Білого Орла була розбита на три частини під час Зради Короля.

Щоб врятувати магію Польщі, її сховали у трьох стихіях: у морі, у землі та в горах.”

— Ми вже знайшли частину, пов’язану з морем, — сказала Лея. — І духи пущі дали нам серце землі.

— Залишилися гори, — додав Марек.

Архівар зітхнув.

— Є ще одне. Те, про що мало хто знає. Він дістав інший сувій — чорний, із золотими рунами. Це пророцтво про обрану. Лея відчула, як серце стискається.

— Пророцтво? Старий кивнув.

— “Коли тіні минулого повернуться, а дракони заснуть у вічній темряві, з’явиться та, хто несе світло пера. Вона відновить Корону, але заплатить за це тим, що найдорожче.”Марек різко обернувся до Леї.

— Ти не повинна цього робити. Ми знайдемо інший шлях.Лея опустила погляд.

— Якщо я не зроблю цього… Польща впаде.

Марек стиснув її руку.

— Тоді я піду з тобою. До кінця.Архівар підійшов ближче.

— Є ще один, хто може допомогти вам у горах. Дух короля, який колись носив Корону. Але будьте обережні — він не пробачає слабкості.Лея кивнула.

— Ми знайдемо його.

Коли вони вийшли з архіву, Варшава вже була в сутінках. Ліхтарі відбивалися в калюжах, а вітер ніс запах дощу.Марек глянув на Лею.

— Ти готова до Татр?

— Я готова до всього, що чекає там, — відповіла вона.

— Бо тепер я знаю: Корона — це не просто артефакт. Це серце Польщі.

Перо в її руці спалахнуло золотим світлом.І вони вирушили в дорогу.