Глава 3. Підземелля Вавелю

Вхід до підземель був старий, зарослий мохом, але Лея відчувала — саме туди її веде перо. Вона торкнулася холодного каменю, і двері, які мали бути замкнені, самі собою прочинилися з глухим скрипом.

— Це вже точно не випадковість… — пробурмотіла вона.Всередині було темно. Лея запалила маленький вогник на долоні — просте заклинання, яке вона вивчила ще до вступу в Академію. Полум’я освітило вузький коридор, що спускався вниз.Крок за кроком вона йшла глибше, поки не почула… дихання.Гучне. Повільне. Тепле.

— Ні… не може бути… — Лея відступила на крок. Але було пізно.Темрява перед нею ворухнулася. Із глибини печери піднялися два величезні зелені ока.Потім — силует. Масивний. Лускатий. З рогами, що нагадували старі королівські корони. Дракон.

Останній Smok Królewski — Королівський Дракон Польщі.Лея застигла, не в змозі навіть дихнути.

— Я… я не ворог… — прошепотіла вона.Дракон нахилив голову ближче. Його подих був гарячим, але не обпалював — радше огортав, як теплий вітер.

«Я знаю, хто ти…» — голос пролунав не вухами, а всередині її свідомості.

«Ти — та, кого обрало перо. Та, хто чує голоси духів»

— Ти… говориш? — Лея ледь не впустила вогник.«Я говорю з тими, хто здатен чути».Дракон повільно розправив крила, і каміння під ногами затремтіло.«Магія Польщі слабшає. Білий Орел пробудився, бо рівновага порушена. Тіні минулого повертаються».

— Тіні… ти про ті, що я бачила в пущі? — Лея відчула, як холод пробіг по спині.«Це лише початок. Якщо Корона Білого Орла не буде знайдена… темрява поглине все».Лея стиснула кулаки.

— Я знайду її. Я повинна.Дракон нахилив голову ще нижче, так що його очі були на рівні її обличчя.«Ти смілива. Але сміливості мало. Ти маєш знати правду».

— Яку правду?Печера наповнилася глухим гуркотом — дракон видихнув полум’я, але воно не палило, а створювало у повітрі образи, мов живі картини

Вона побачила короля, що тримає корону з білим орлом;

— битву, де магія розриває небо;

— тіні, що поглинають міста;

— і… зраду.

«Корона була втрачена не випадково. Її сховали. Від людей. Від духів. Від мене».— Хто? — Лея відчула, як серце стискається.Дракон замовк. Полум’я згасло.«Це ти маєш дізнатися сама. Але я дам тобі знак».Він торкнувся її чола кінчиком крила. Лея відчула, як у свідомість вливається сила — тепла, давня, велична.

«Коли настане час, ти зможеш покликати мене. Але пам’ятай: кожен виклик має ціну».Дракон відступив у темряву.«Іди, обрана. Твій шлях починається».Лея зробила крок назад, потім ще один. Печера знову стала тихою. Лише перо в її кишені сяяло теплим світлом.

— Я знайду корону, — прошепотіла вона. — Обіцяю.І вийшла з підземель, не знаючи, що за нею вже стежать очі тих, хто не хоче повернення магії.