Розділ восьмий. Ріан

Кількома годинами раніше

Після наради я був мов вижатий лимон. Що за люди! На кожне слово про зовнішній борг реагували так, наче я їм про якісь видатні заслуги говорю!

Огидно. Вони всерйоз вірять в те, що хтось може не знати про від’ємні числа?

Проте, попередній король Ріан був не надто сильним в математиці.

Після засідання ради та пишного обіду в компанії радників мені хотілось когось вбити. Наприклад, герцога Франко чи цього огидного Вітольда. Цілий день довкола мене клубами витали чорні хмари; маг то намагався зачаклувати мене, то припиняв свої спроби.

А от перший радник кудись подівся. Не знаю, чому герцог не захотів ділити з нами трапезу, але втік він так швидко, наче за ним гнались голодні собаки.

І не сказати, що мене це порадувало…

Сподіваючись знайти тишу хоч десь, я бездумно блукав палацом. Плутані коридори вже не здавались мені таким лабіринтом, як досі. Але все ще орієнтуватись було складно. Звісно, доводилось постійно нагадувати собі про те, що королям не варто заходити у підвали або в найвищі вежі; я намагався триматись ближче до центру замку.

– Ваша Величносте!

Я здригнувся. Звикнувши до локальної самотності, не чекав, що хтось посміє мене гукнути. Але до мене вже поспішав П’єр, мій камердинер.

Не маючи жодної позитивної якості, П’єр все ще був значно надійнішою компанією, аніж герцог Франко і решта радників. Я зупинився та повернувся до нього, зміряв суворим поглядом.

П’єр  глибоко вклонився і поцікавився:

– Щось потрібно, Ваша Величносте?

Судячи з того, що я вже знав про Ріана, йому постійно щось треба. Вирішивши не відставати від свого попередника, я величаво кивнув.

– Думаю, так. Проведіть мене у мій робочий кабінет, П’єре.

– Куди? – видихнув вражено камердинер, але, перехопивши важкий невдоволений погляд, поспішив виправитись. – Кабінет, Ваша Величносте! Звичайно, Ваша Величносте1 Бажаєте відвідати приміщення, де працював ваш покійний тато, чи вам обрати нове?

– Те, де працював тато, – кивнув я.

Невже король Ріан жодного разу за роки свого правління не бував у батьковому кабінеті? Чи в якомусь іншому? Він чим взагалі увесь цей час займався?

Та я вже зрозумів, що не такий поганий був мій попердник, як огидним закляття, яким його зв’язали по руках і ногах. Герцог Франко постарався, аби загнати нещасного Ріана в глухий кут та перетворити його на маріонетку.

Не дивно, що він нічого не робив.

П’єр, продовжуючи кланятись на кожному повороті, очевидно, аби підкреслити свою відданість мені, жестом велів йти за ним. Я спокійно закрокував за чоловіком; за кілька хвилин він відкрив навстіж переді мною двері запиленого кабінету.

Задихнутись тут можна було вже за кілька секунд.

– Відкрийте вікно, – розпорядився я, користуючись присутністю П’єра. – І мені потрібен держбюджет за останні кілька років.

– Буде зроблено, Ваша Величносте!

На щастя, на відміну від радників П’єр сперечатись не посмів. Не встиг я влаштуватись в кріслі, як він кудись збігав і притяг цілий стос паперів. Не зронив ні слова, тільки додав «Ваша Величносте». Після того, до речі, як він відкрив вікно, дихалось легше.

– Щось ще? – поцікавився камердинер. – Можливо, бажаєте попоїсти?

– Не треба. Вільний, – рішуче заявив я, відмахуючись від чоловіка. – Лиши мене одного.

П’єр не посмів сперечатись.

Я відкрив минулорічний бюджет і подякував небесам, що у Ріана все добре зі здоров’ям. Бо моє аналітичне серце зупинилось би від одного вигляду цієї гидоти.

Зовнішній борг вражав масштабами, а розподіл бюджету – дурницями. Освіта? Нащо! Медицина? Та для чого… Зате на золоту статую короля в повний зріст гроші знайшлись.

Бачив я ту статую!

Золото? Радше позолота. А грошей на неї викинули купу…

Куди вони пішли? В кишеню герцогу Франко?

Додумати цю думку і остаточно вразитись бюджетом я також не встиг. В двері знову постукали. Я відірвав погляд від паперів і важко зітхнув. Хотілось спати, не те що мати справу з якимись черговими відвідувачами.

– Так!

– Ваша Величносте, – в кабінет зазирнув мій камердинер, П’єр. – До вас гість.

– Хто? – втомлено спитав я.

– Ваш двоюрідний брат, Його Світлість, принц Арін, Ваша Величносте. Впустити?

Принц Арін? У короля Ріана є двоюрідний брат королівської крові? Цього тільки не вистачало!

Першим бажанням було звеліти П’єру відправити того невідомого принца куди подалі. Мій двоюрідний брат? Не знаю, наскільки тісно ми спілкувались, але якщо Маргарет, людина стороння, легко знайшла невідповідності, то що ж з родичем робити?

Але дозволити тіні лягти на ясний лоб короля Ріана я не міг. Замислений король – неправдоподібний король.

– Ну, і що йому треба? – якомога зневажливіше поцікавився я.