Розділ п'ятий. Маргарет

Прокинувшись зранку, я довго не могла зрозуміти, де знаходжусь. Вчора, здається, було якесь свято? Але я ніколи не пила, тож навряд чи почувалась би погано… Тоді що ж пішло не так?

Відкривши очі і повернувшись на бік, я зиркнула на огидного відтінку рожеву штору. В маєтку  герцога Алате, першого маршала Земнолісся, ніколи не було таких огидних, кислотних кольорів! Моя матінка, що дбала про гармонійність інтер’єру в домі, мала винятковий смак. Звісно, вона б не допустила, аби цей жах опинився у мене в спальні…

Висновок напрошувався сам собою. Я знаходилась не вдома.

Спогади накотили хвилею. Тітонька, що остаточно втратила совість, якщо взагалі колись її мала, герцог Франко, який вирішив, ніби я обіцяна йому в дружини, королівський відбір наречених… І Ріан, що раптово поводився з такою повагою, ніби ми ніколи не були знайомі, а в нього в голові мізки, а не тирса.

З усього, що трапилось зі мною вчора, це було найдивовижнішим.

Я сіла на ліжку та роззирнулась. Було ще досить рано, якщо вірити масивному годиннику на стіні. В кімнаті нікого не виявилось, і я зраділа, що прокинулась раніше, ніж прийшли слуги. От з ким-ким, а з палацовою прислугою контактувати мені не хотілось.

Кімната, якщо забути про огидні рожеві штори, видавалась досить пристойною. Я згадала, що вчора ввечері був бал для дівчат, що пройшли перший етап відбору. Там подавали солодкий безалкогольний пунш… Принаймні, так присягався офіціант, і я його лише пригубила, але голова все одно боліла, хоч дискомфорт і відступав потрохи. Намагались отруїти, чи як?

На балу нас було всього дванадцять. Дев’ятьох кандидаток Ріан безжалісно відправив додому, і це виявились саме ті дівчата, що раніше власною тупістю викликали би в нього щирий захват. Підозріло…

Як і те, що сам Ріан на свято не прийшов. За словами герцога Франко, король пожертвував святом заради того, щоб підготувати законопроект про оподаткування, але, здається, всі, хто хоч трошки знав Ріана, сприйняли це як смішний жарт. Наш король настільки мало розумівся на податках та числах, що працювати над важливими паперами просто не міг! Він би не впорався!

Гнана повними подиву думками, я вибралась з ліжка, дісталась до вікна і відкрила штори, впускаючи в покої яскраве сонячне світло. Що ж, кімната була невеликою, явно не за статусом мені, маркізі, але я привикла жити досить скромно. Батьки привчили не вихвалятись багатством роду Алате, і мені куди миліше прості покої, аніж золоті ганчірки, ознака несмаку.

В невеликому гардеробі, правда, виявилось так багато суконь, що вони ледь не випадали назовні. Явно постаралась тітонька! Вона все-таки хотіла видати мене заміж за короля, а не за герцога. Хоча… Хто її знає. Я лише сподівалась, що їй не стане розуму плести інтриги з Франко. Скоріше вже тітонька просто так специфічно бажала мені добра.

Крім дверей, що вели до  гардеробної, а також широкого ліжка в кімнаті виявилось кілька зручних крісел та столиків, закиданих усілякими дрібницями, а ще – величезне дзеркало, в якому треба було милуватись собою та наводити красу.

На одному зі столів я виявила свіжу троянду. Квітка насиченого бордового кольору так і світилась неймовірною силою, і я, простягнувши руку, провела кінчиками пальців по оксамитовій поверхні пелюсток.

Троянда була без шипів. Хтось дбайливо зрізав їх, певне, аби я не поколола руки.

Поруч з трояндою знайшлась і записка. Я розкрила її і швидко прочитала рівні, впевненою рукою виведені літери: «Сподіваюсь, ця троянда трохи зменшить незручність нашого вчорашнього спілкування, леді Маргарет. Я чекатиму вас сьогодні до півдня у альтанці в кінці центральної алеї королівського саду. Ріан».

І ніяких «моя високоповажна королівська величність»?

Правда, мене дивувало вже те, яким почерком написана ця записка. Рівні, гарні літери… Ніколи не думала, що Ріан вміє так писати. Чи це хтось назвався іменем короля?

Але ж вчора він призначив мені зустріч. Логічно було б отримати записку…

Я струснула головою. Не можна, не можна так швидко почати відчувати симпатію до короля! Він може бути зовсім не таким хорошим. Раптом прикидається? Грає написану герцогом роль? Але Ріана важко назвати гарним актором…

Але раніше він і до оподаткування відношення не мав.

Сумнівів не було лише в одному: мені варто прийти на зустріч, і чим скоріше, тим краще. Вдома я б явно гукнула служницю, аби та допомогла мені вдягнутись, але тут не хотілось приваблювати увагу сторонніх. Крім мене є ще одинадцять панянок, які справді хочуть за Ріана заміж! Незалежно від його розумових здібностей.

Тому, самостійно обравши одну з найпростіших суконь зі свого гардеробу, я спробувала впоратись з нею самостійно. На щастя, моя магія була при мені – вона допомогла достойно затягнути корсет і розібратись з тисячею маленьких гачків цього знаряддя для тортур. Чому чоловіки можуть надягати легкі сорочки та камзоли, а ми, дами, повинні страждати в незручних важких сукнях?

– Все заради краси, Маргарет. Все заради краси, – пробурмотіла я, як-небудь вкладаючи волосся в зачіску, що здалеку здавалась би пристойною.

Яка вже там краса! Якщо ніхто не зупинить, прийнявши за самозванку, то добре.

Я наспіх привела себе до ладу і вислизнула за двері. Чомусь мені дуже хотілось, аби ця зустріч з Ріаном лишилась в таємниці принаймні для більшості.