Розділ третій. Маргарет

Одуматись після щасливої новини тітоньки мені не дали, майже одразу доставивши на відбір. Судячи з усього, решта дівчат знало про свою долю, бо прибули вони всі як одна готові до першої трепетної зустрічі з Його Величністю.

Дівчат було двадцять. Я виявилась двадцять першою, що тільки підтвердило мою думку, що мене на відборі бути не мало. Герцог Франко, що стояв в кутку, так гидко всміхався, що лишалось тільки зітхати. Варто мені вилетіти з відбору – а шансів купа! – як я миттю вийду заміж за цього старого пенька. Ні батька, ні матері, що могли б мені допомогти, поруч зараз нема. Друзів теж не маю… Звісно, ніхто не встане між мною та герцогом.

Зачаклувати його? Це я могла, поза всякими сумнівами. Але в такому випадку виникало питання, що гірше, стати дружиною старого, що обманом отримав титул і обплутав своїми тенетами короля, чи потрапити в тюрму. Ні, треба затриматись на відборі. А потім, можливо, втекти звідси… Та хоч би до драконів чи орків! До кого завгодно! А від орків, між іншим, можна вирушити до ельфів. А їм треба маги повітря, приживусь. Так, буду самотня, але вільна!..

Але для того, щоб спробувати втекти, треба хоча б ночі дочекатись. Зараз у мене шансів нуль. Нас – нещасну, в простому дорожньому платті мене та двадцять розфуфирених дівчат, привабливих і не надто, – привели в зал королівської слави. Виходів звідси було достатньо, аж сім, але в кожному стояло від трьох до восьми вартових. Непомітно прослизнути повз них шансів нема.

А помітно – спіймають. І відправлять заміж.

Я важко зітхнула. Моє зітхання повторили і решта дівчат, але не так гірко. Судячи з зовнішнього вигляду, кожна вже уявляла себе в обіймах короля Ріана. Мені дуже хотілось сказати, що побувати в його обіймах не означало вийти за нього заміж, інакше він би щодня одружувався з кимось новим, але я мідро вирішила лишитись при своїй думці.

Замість цього підійшла до самотнього портрету короля Філіпа. Більшість витворів мистецтва відображало все ж нинішнього правителя, Ріана, тому зазирнути в мудрі сірі очі Його Величності Філіпа було приємно.

На мій подив, поруч стояла ще одна дівчина. Зовні вона здавалась досить милою, стрункою, середнього зросту – нижча за мене, та не надто, – і неймовірно тендітною. Світле волосся незнайомка зібрала в дивовижну зачіску, на обличчя нанесла величезну кількість косметики, а сіро-зелені очі були підведені так яскраво, що роздивитись природню красу дівчини здавалось неможливим.

Якби вона змила з себе це все, то виглядала б дуже привабливо, але ось так тільки відштовхувала. Але досить скромна темно-синя сукня видавала в ній представницю не надто багатого роду. Що ж, ми обидві могли зійти за сірих мишок.

– Кажуть, – прошепотіла незнайомка, – що Його Величність відсіє частину кандидаток вже сьогодні! От хто йому не сподобається при першій зустрічі, того відправлять додому…

Наприклад, мене. Бо варто тільки Ріану згадати хто я така, він миттю вкаже мені на двері. Відправить просто в обійми до герцога Франко… А мені б хоч до ночі протриматись, аби спробувати втекти!

– Я так переживаю, – прошепотіла дівчина. – Мені б не хотілось так швидко покинути палац! Я вперше в столиці, – зізналась вона. – А ви?

– Живу тут, – всміхнулась я, а тоді представилась: – Маргарет Алате.

– Ох! – дівчина притиснула долоні до щік. – Еліза Крейн… Пробачте, – вона зашарілась. – Мені не варто було звертатись до вас так фамільярно…

– Та досить вам, Елізо, – зітхнула я. – Я тут ненадовго. А титул мого батька нічого не означає.

– Бути такого не може! – вигукнула Еліза трохи гучніше, ніж треба було, тоді стишила голос. – Ваш батько титулований, обдарований, багатий! Та ви одна з кандидаток на перемогу. Крім того, ви така гарна…

Я провела долонею по спідниці своєї простої сукні. Ймовірно, юна леді Крейн з глибинки, ніколи не бувала на подібних заходах і поняття не має, що герцог Алате тепер в опалі. Але вона здалась мені хорошою дівчиною. Точно краще, ніж ті дві, що захоплюються статуєю Ріана в повний зріст і явно вважають, що це чудова ідея – спробувати перевірити, як там у статуї справи з чоловічим достоїнством! Готова заприсягнутись, Його Величність в цьому природа не обділила, але до чого тут мармуровий постамент? Король позував в одязі!

– На це багато причин, – загадково посміхнулась я. – Не сумуйте, леді Елізо…

– О, леді Маргарет, – важко зітхнула дівчина. – Якщо хтось і покине відбір в перший же день, то це буду я… Я з бідного роду та геть непримітна. Матінка сказала, що навіть косметика не допоможе приховати мою, – вона всміхнулась, – мишину суть.

Я скептично подивилась на густо нарум’янені щоки.

– Ви мила, леді Елізо, а ця косметика вам тільки заважає, – рішуче заявила я. – Мені здається, шансів буде куди більше, якщо ви покажетесь королю в більш природному вигляді.

– Але що ж робити? – Еліза так червоніла, що цього не могла приховати навіть косметика. – Адже король ось-ось прийде!

– Можу допомогти вам закляттям, – викликалась я, сама не розуміючи, нащо це роблю. – Якщо хочете.

– О, якщо це справді можливо…

Я торкнулась кінчиками пальців щік дівчини, прибираючи зайву косметику. І справді, переді мною тепер була дуже мила особа. Вона потягнулась до свого обличчя, хотіла сказати щось, можливо, слова вдячності, а може, засумніватись, що це взагалі варто було робити, та не встигла. Звідкись від статуї долинуло гучне охання, і я вже подумала, що дівчата таки стали мацати мармур в непристойних зонах, але ні.