Розділ перший. Маргарет

Радісна, від вуха до вуха, усмішка тітоньки не віщувала нічого доброго. Не дарма батько повторював, що нема такої новини, яка б з вуст леді Бріани прозвучала як хороша!

– Маргарет! – вигукнула вона, кидаючись просто з порогу до мене і хапаючи за руки. – Ти не уявляєш, що я тільки-но зробила!

Я зітхнула. Що ще поганого могла зробити тітонька? Гірше нашій родині і так вже не буде. Після того, як у Його Величності остаточно дах поїхав, і він відправив останню адекватну людину – себто, мого батька, – у вигнання, а цього старого йолопа, герцога Франко, призначив головним радником, я вже нічого не чекала. Власне, я й поїхати мала ще вчора, але трохи затягнула зі зборами. Хотілось вірити, що новина від леді Бріани – це не конфіскація майна, яке ми ще не встигли вивезти. А то герцог Франко точно хоче перебратись сюди на все готове!

– Тітонько, – м’яко промовила я, – пробачте, але зараз мені точно не до потрясінь. Так що…

– Я влаштувала тебе на королівський відбір!

Я вже було лишила тітоньку посеред коридору і сама рушила геть, але раптом зупинилась посеред дороги і повільно повернулась до неї. Жінка так само світилась від радості. Вигляд у неї був, м’яко кажучи, не дуже. Очі сяють, мов від лихоманки, рухомість, геть нехарактерна для тітоньчиної ваги і об’ємів… Ой, це все недобре, ой, недобре!

– Куди ви мене влаштували? – з пересторогою уточнила я.

– На королівський відбір! – радісно повідомила тітонька. – Його Величність Ріан нарешті зважився одружитись!

– Ну, – похмуро промовила я, – рада за нього. Але до чого тут я?

– Він оголосив відбір наречених! Двадцять найтитулованіших, найгарніших дівчат з усього Земнолісся змагатимуться між собою. Зрештою король обере одну дівчину і візьме її за дружину. Вона стане королевою. Маргарет! Ти можеш стати королевою!

Я кашлянула.

– А якщо я не хочу? І як взагалі я потрапила до того огидного списку?!

Ясна річ, тітонька проігнорувала мої слова, просто прикинулась, ніби нічого не почула.

– Ти сяятимеш!

– Король, – похмуро повідомила я, – ніколи мене не обере. І взагалі, як я могла потрапити в той дурнуватий перелік?!

– Я домовилась з герцогом Франко, – всміхнулась леді Бріана. – Звернулась до нього особисто і сказала, що ти безмежно закохана у короля і мрієш стати його дружиною! Він проникнувся співчуттям до нашої біди і обіцяв про все подбати. Ось результат – ти в списку!

– Але… – запротестувала я.

Тітонька не дала мені навіть почати перераховувати власні аргументи.

– У мене для тебе є ще одна чудова новина! – заявила вона, буквально сяючи від щастя. – Ти будеш просто в захваті!

Напевне, лише сліпий не зрозумів би з виразу мого обличчя, що я далеченько від стану захвату. Але тітонька вміла стати і сліпою, і глухою, і дуже-дуже дурною, коли хотіла, тому з легкістю проігнорувала мою реакцію.

– Дівчата, що не переможуть на відборі, але візьмуть в ньому участь, автоматично стануть найбажанішими нареченими всього Земнолісся!

Я й так була найбажанішою, доки король Ріан і той мерзенний радник його, герцог Франко, не відправили мого батька у вигнання. Ще й за що? За правду! За те, що батько не хотів закривати очі на орків, які вперто перли через наш кордон. Тепер туди, до кордону, їхала вся наша сім’я. Ясна річ, окрім татоньки, бо вона успішно від нас відхрестилась та публічно заявила, що завжди вважала чоловіка своєї сестри ще тим божевільним, ще й публічно раз двадцять присягнула в своїй неймовірній любові до короля. Той, ясна річ, повірив.

Тітонька вміла виживати за будь-яких умов, і плювати на те, що багато хто вважав її за це підлою і мерзенною особою. Ну і що? Та й я так вважала, але тітонька плювати хотіла на думку суспільства і керувалась винятково власними корисливими інтересами.

 – Їх бажатимуть найважливіші чоловіки країни! Це чудова можливість скласти чудову партію! – натхненно продовжила тітонька.

Я чомусь не дуже перейнялась тим неймовірним щастям, що вона мені пророчила, але у тітоньки через це не поменшало ентузіазму. Вона повела густо нафарбованими бровами, заморгала штучними, приклеєними магією віями і гордо заявила:

– Герцог Франко обіцяв мені, що якщо тебе не обере Його Величність, то він сам з задоволенням з тобою одружиться.

Очевидно, зараз радість тітоньки виглядала особливо контрастно на фоні безмежно кислого виразу мого обличчя. Бо замість того, щоб сяяти від щастя, я тільки моргала і подумувала, чи не втратити мені свідомість. Бажано так, щоб одразу насмерть.

Бо що може бути гірше такої обіцянки від чоловіка, який згубив кар’єру мого батька, та ще й ледь не став причиною його смерті.

Тільки особисті характеристики цього самого герцога!

– Що?! – шоковано охнула я. – Але ж йому сімдесят чотири!

Тітоньку мій протест не вразив.

– Нічого. Зате у нього не буде сил ходити наліво, – знизала плечима вона. – Король молодий, недосвідчений…

Ой, щось я сумнівалась в недосвідченості короля. В свої неповні тридцять Ріан, за чутками, перебрав половину палацу і ніяк не міг збутись дурної звички тягнути до себе в покої дівчат не надто високого походження. Мало того, що він рідкісний бабій, що не пропускає повз себе жодної спідниці, то ще дурень, яких пошукати треба. Більш бездарного короля уявити собі важко.