Глава 3.3

Голос стих, виття звіра майже не було чутно — ніби моторошне чудовисько пішло подалі. І навіть вітер вщух, не стогнав і не кидав в обличчя Ріаннон колючий сніг. Але відкривати очі вона боялася. Дівчина впізнала свого рятівника по голосу, і зараз їй хотілося зникнути, провалитися під сніг, тільки б не дивитися в пронизливі колючі очі лерда Ейріна.

Порушила заборону, втратила вихованця та його кота... та за таке ельф напевно її прямо зараз викине зі свого королівства, і буде мати рацію!.. Що ж їй тоді робити, куди йти?..

Сильні руки обхопили її й витягли з кучугури. Подуло холодом і морозною свіжістю. Запах ялинових шишок і хвої, диму від вогнищ, мерзлих горобинових ягід... І чомусь раптом поплив аромат стиглих яблук і лілій. Напевно, лерд щойно покинув пагорби Літніх, ось і приніс запахи дивного королівства, де цілий рік все цвіте й родить і немає холодів...

— Вибачте, ваша світлосте, — прошепотіла Ріаннон хрипко від зірваного в крику голосу й відкрила очі, — я винна... Я...

І ледь стрималася, щоб не розридатися. Уважно та спокійно ельф дивився на неї, і здається... в його погляді не було злості. Він терпляче дочекався, поки дівчина візьме себе в руки, і сльози на її очах висохнуть.

— Ну що ж, раз ви заспокоїлися, вас не намагається зжерти чудовисько і ви не замерзаєте в кучугурі, то пропоную вам, міс Ардьєн, спробувати пояснити мені, що ви робите в цьому лісі. Мені нагадувати, що я просив вас не залишати палац? Але думаю, після зустрічі з місцевою флорою ви вже й так зрозуміли, чому я наклав заборону.

— Я шукала Олліна і Аланеля, — ледь чутно прошепотіла Ріаннон, затремтівши. Але цього разу — не від холоду.

В очах ельфа промайнула дика лють, його погляд застиг, полоснувши по дівчині. Навколо лерда закрутилася поземка, на мить приховавши його за вуаллю снігу, але тут же вітер стих, коли Ейрін Крижаний махнув рукою.

— Вони що, знову втекли? — стиснув губи лерд, і дівчина зрозуміла, що він зараз злиться зовсім не на неї.

— Спочатку втік Оллін, — тихо сказала вона. — Ми з Аланелем і слугами шукали його всюди, навіть вартові приєдналися до пошуків… але його ніде не було. І ваш син чомусь вирішив, що кіт пішов у ліс. Я не могла переконати його залишитися й чекати на вас… Але вирішила піти з ним.

— І де ж він? — спалахнули синім полум'ям очі лерда. — Сховався в кучугурі?

— Він... втік від мене. І я... я... — Вона безпорадно дивилася на ельфа, не маючи сили більше вимовити ні слова. Страх перед ним скував Ріаннон, по щоках потекли сльози.

— І ви вирішили, що зможете самотужки знайти в проклятому лісі мешканця Зимового королівства, який знає тут кожну стежку? — підняв брови Ейрін Крижаний, і крива посмішка з'явилася на його зарозумілому обличчі, вкритому діамантовими візерунками. Порив вітру розвіяв срібні пасма, які здавалися гострими тонкими спицями.

Він поправив вовчу шкуру, що служила йому плащем, продовжуючи пронизувати дівчину пронизливим поглядом. Але лють і злість з його погляду зникли.

— Ви хочете сказати, що хлопчик у безпеці? І я даремно хвилювалася? — спалахнули надією очі Ріаннон. Вона посміхнулася, витираючи сльози.

— Вас ледь не зжерло чудовисько, ви замерзли в кучугурі й напевно ніколи не вибралися б із зачарованого лісу, а вас радує тільки це? Що мій син — у безпеці?

Обличчя лерда стало задумливим, він оглянув дівчину, а потім зі зітханням зняв свій плащ-шкіру й накинув хутро на плечі гувернантці.

— Давайте я допоможу вам забратися в сідло, потрібно відшукати маленького негідника і якнайшвидше повернутися до палацу. Ви людина, міс Ардьєн, нехай і вельми незвичайна, і вам не можна стільки часу проводити на холоді. А ось Аланель за свою витівку буде покараний.

— Але ж він хвилюється за Олліна!

— Оллін колись жив у цьому лісі з відьмою. Як думаєте, леді, він зміг би про себе подбати? — похмуро поставив риторичне запитання ельф і допоміг Ріаннон сісти на коня.

— Вибачте, що я порушила заборону, — тихо сказала вона, чіпляючись за луку сідла. — Я справді злякалася за хлопчика.

— Моя помилка була в тому, що я не знайшов часу розповісти вам більше — і про наш світ, і про Аланеля. Повірте, він втік від вас з благих намірів — не хотів, щоб ви мерзли в зимовій гущавині. Але в його світлу голову, мабуть, не прийшло, що його нова гувернантка — дико вперта й неймовірно совісна. І що замість того, щоб дочекатися мене або Аланеля в палаці, вона безстрашно й нерозумно кинеться рятувати того, хто в порятунку не потребує. А якби навіть мій син потрапив у халепу — я б швидко знайшов його за зачарованими слідами. Це я наклав закляття, знаючи його схильність до пригод, і тепер куди б він не пішов — залишатиметься чіткий слід, хоч на снігу, хоч на траві… хоч у воді або на каменях. Тож зараз ми швидко знайдемо Аланеля.

Ріаннон опустила голову, намагаючись не дивитися на лера Ейріна. Він так і не сказав, що буде з нею далі, а вона не наважувалася запитати. Кінь повільно рушив стежкою, і перед ельфом всі кущі та дерева розступалися. Через деякий час попереду з'явилася галявина, оточена величезними ялинами, а посередині неї темніла хатинка.

З-під снігової пелени виднілася огорожа з кілків, на які насаджено вовчі та козячі черепи, і Ріаннон здригнулася — крижаний холод пронизав її, попри тепле хутро. Здається, в цій хатинці живе зовсім не добра чарівниця... Втім, цей ліс напевно дає притулок тільки нечисті й темним духам. Хто з доброї волі захоче жити серед чудовиськ і живих дерев?