Глава 2.3

День був сповнений метушні, Ріаннон поступово знайомилася з новим будинком і його порядками, про які їй розповідала Ріель, взявши на себе роль покровительки. Покоївка показала їй сад і оранжерею, сповнену небачених квітів, — всі відтінки синього виблискували та іскрилися у величезних горщиках і на клумбах, тонкі кришталеві пелюстки тремтіли в яскравому світлі, що лилося від магічних куль, які плавали під куполом, а білі анемони та троянди здавалися створеними зі снігу і льоду.

Обідали всі так само на кухні, біля величезного комина. Каша на молоці з морошкою й чорницею, пиріг з журавлиною, сир і окіст... Кухарка в палаці ельфа була просто чарівниця! Правда, у Ріаннон знову промайнула думка про властивості мазі, яка змінює реальність і створює ілюзії... раптом все тут не те, чим здається? І солодкий пиріг з ягодами насправді... Дівчина спробувала вгамувати розбурхану уяву, яка підкидала їй картинки щурячих хвостів і гнилих гарбузів.

— Не переживайте, панночко, — хмикнула кухарка, ніби вгадавши, про що задумалася нова гувернантка, не донісши до рота шматочок пирога, — тільки звичайні люди бачать у нашому світі всі ті жахи, про які потім розповідають моторошні історії. Якщо в когось є магія — той зуміє впоратися з прокляттям.

— А я незвичайна? У мене немає ніякої магії! — підняла брови Ріаннон. Ну ось, знову ці дивні натяки...

— Думаю, що ви незвичайна, — кивнула Сарда з найсерйознішим виглядом і поставила на стіл пузатий чайник із завареними травами та ягодами. Дивовижний солодкий аромат літнього лугу та прогрітих сонцем лісових галявин одразу поплив кухнею.

— Але чому ви так вважаєте? — Дівчина з насолодою вдихнула запах трав'яного чаю. — Я ніколи не помічала у своєму житті нічого незвичайного.

— Оллін колись був котом відьми, — терпляче, як дитині, пояснила кухарка, — а значить, він чарівний! І вміє знаходити чарівництво скрізь, навіть в інших світах. Не просто так привів він до вас нашого господаря! Значить, є в вас щось чаклунське. Просто ви й самі не знаєте.

— У мене була звичайна сім'я, — знизала плечима Ріаннон, задумливо дивлячись у вікно на засніжений сад, — і якби в роду моєму були чарівники, то це проявилося б ще в ранньому дитинстві. Магія в крові не буде дрімати так довго...

— Можливо, справа не в пращурах чи родоводі, — зауважила Ріель. — Іноді феї дають людським дітям своє благословення й приносять до колиски чарівні дари. Якщо хтось із твоїх родичів допоміг феям, вони могли потім віддячити їм, подарувавши тобі захист від злих чар іншого світу. Але цим захистом ще потрібно навчитися користуватися…

— На жаль, я нічого не знаю про свою матір, крім того, що батько привіз її з якогось далекого королівства… — пробурмотіла дівчина.

— Тоді зрозуміло, чому ваші очі такі дивні, а шкіра ніби виблискує золотом, — перебила її кухарка. — Зі світлим волоссям це виглядає досить дивовижно.

— Так, — посміхнулася Ріаннон, — мама була зовсім не така, як люди Холендії — світловолосі або руді, з білою як сніг шкірою й синіми або сірими очима. У неї були бурштинові очі і смаглява шкіра уродженки Десервайнд... Вона померла, коли я народилася... тож якщо і була у мене фея-хрещена, то батько нічого не розповідав.

— Неважливо, хто і як обдарував вас чарами, — підсумувала Ріель, — важливо, що це допоможе вам з часом пристосуватися до життя в нашому королівстві.

— Думаєте, я ніколи не повернуся додому? — насупилася Ріаннон, але тут же усвідомила — їй нікуди повертатися. У неї немає дому. І це розуміння не принесло болю чи туги. Вона не шкодувала про минуле своє життя. Немає про що шкодувати.

— Сподіваюся, наш світ прийме вас, міс Ардьєн, і настане день, коли мазь вам більше не знадобиться, — втішила її кухарка, — але поки що не забувайте нею користуватися, все ж ви людина, хоч і особлива, а для людей Зимове королівство може відкритися з досить незвичного боку...

Ріаннон після цієї розмови піднялася до себе й довго стояла біля вікна, намагаючись не думати про погане. Зараз у неї є дах над головою, їжа, їй трапився милий і некапризний вихованець... та і його батько приємний і ввічливий. При думці про володаря зими дівчина відчула незнайоме їй раніше хвилювання, і на мить здалося, що вона бачить його крижані очі в сніжній завірюсі, що розгулялася надворі.

У дівчини було кілька годин для себе. Аланель пішов з карликом Ардо в збройову залу, щоб зайнятися фехтуванням, і Ріаннон поспішила до бібліотеки, вирішивши вибрати книгу для читання. З томом ельфійських казок вона повернулася до себе й влаштувалася в зручному м'якому кріслі біля каміна. Час пролетів непомітно, і коли за вікном розгорався захід сонця, заливаючи все ніжним рожевим світлом, дівчину покликала Ріель, повідомивши, що пан повернувся й чекає на неї в нижній вітальні для бесіди.

Ріаннон поспіхом привела до ладу розпатлану за день зачіску, піднявши локони й прикрасивши їх перловими шпильками, і спустилася, думаючи, що лерд Ейрін хоче розпитати про її перший день в його маєтку і про те, як пройшли заняття з Аланелем.

Попри слова кухарки про магію, Ріаннон все ж дивувалася, чому лерд найняв на цю посаду саме її, людину? Адже будь-яка ельфійка або фея навчить Аланеля набагато більше. І напевно чарівниці могли вивчати з хлопчиком чаклунство й різні заклинання — все те, в чому Ріаннон абсолютно нічого не розумілась! Але вона цілком справедливо вважала, що спадкоємцю могутнього лерда знадобляться знання про магію... А ще її мучила цікавість — що ж сталося з дружиною лерда. Але всі знають, що ельфи не люблять занадто допитливих людей, які лізуть не у свої справи! Тому свої питання вона залишить поки при собі.