Глава 2.1

ГЛАВА 2

Ніч минула спокійно. Ріаннон намастила ліве повіко в'язкою маззю, намагаючись відігнати від себе страшні образи, — вона раз у раз згадувала страшні казки, які чула від няні в дитинстві. Про жахливий світ ельфів, моторошних чудовиськ, які крадуть наречених і маленьких дітей, а своїх калік та жаских бридких немовлят підкидають у колиски людям... Про тролів, що кам'яніють на світанку. Про огрів-людожерів, що живуть у проклятій гущавині. Про фей, які зачаровують своєю чаклунською музикою, втягуючи мандрівників у танець, — ледь ступиш у їхнє коло, назавжди пропав. Нізащо не повернешся додому. А якщо й вдасться обдурити фей і вирватися з їхнього хороводу — то виявиться, що в світі людей минуло сто років, а ти сам вмить постарієш і розсиплешся прахом... Про відьом, які можуть подарувати вічну молодість або ж вкрасти твоє життя.

Ріаннон любила слухати ці казки. Вона анітрохи не боялася, заворожено дивлячись на полум'я, що танцювало в каміні, вона бачила в його вогняних переливах всіх цих істот та інші світи. Правда, камердинер батька часто насміхався над її нянею, кажучи, що все це вигадки. Що чарівний народ не такий вже й страшний, що часто ельфи ходять невидимими серед людей, і багато хто, хто побував у їхньому світі, повертався з чаклунськими дарами. Якщо, звичайно, поводився гідно і не порушував правил. Або гейсів — як називали їх самі ельфи.

Правила. Ріаннон згадала весь перелік, який назвали їй покоївка Ріель і сам господар маєтку — не виходити вночі з кімнати, не забувати користуватися чарівною маззю, не залишати територію палацу... А ще — не розмовляти з незнайомцями, яких вона може зустріти тут, — тільки з тими, кого їй представили. І не ходити в підземелля, які розташовані під руїнами старої вежі в дальній частині саду. Нічого складного.

Але як на зло, почала мучити цікавість, і дівчина якийсь час стояла біля віконця, дивлячись на нічний сад і його крижані фонтани та скульптури. Блищав та іскрився сніг у світлі повного місяця й магічних ліхтарів уздовж доріжок. Легкою вуаллю кружляла поземка... І раптом Ріаннон здалося, що одна зі статуй... ворухнулася. Дівчина тихо скрикнула й затиснула рот долонею. А крижана діва в туніці й вінку з маків легко зістрибнула з постаменту, закрутилася, ніби радіючи свободі, і побігла в бік звивистих зміями огорож. Вічнозелені чагарники, лавр і бересклет, розкрилися перед дівчиною, ховаючи її між гілками, присипаними снігом.

Ріаннон різко відвернулася від вікна й пішла до ліжка. Досить їй чарів цього дивного світу. Принаймні, на сьогодні. Але якщо в палаці зимових ельфів ночами оживають статуї — то стає зрозумілою заборона лерда залишати покої. Не вистачало ще зустрітися в коридорах з божевільним лицарем або кимось гіршим. Раптом дракон з барельєфу вирішить політати або в'язи в саду почнуть бродити серед снігу...

Ріаннон так втомилася, що заснула, ледь її голова торкнулася м'якої пухової подушки. Всю ніч їй снилися дивні сни, де вона танцювала на зимовому балу в королівському палаці або блукала між ярмарковими наметами в супроводі лерда Ейріна й милувалася чарівним зорепадом. У чорнильному небі Вінтера сотні золотих і срібних іскор спалахували й гасли, звиваючись візерунками та розпускаючись чаклунськими квітами...

Лише один раз Ріаннон прокинулася — ніби крижана голка вколола її руку. Вона сіла на ліжку, злякано озираючись, — але кімната була порожня. Місячне світло гострими спицями падало у вузькі щілини між шторами, розсипаючись бісером на килимі. Горіли в каміні поліна. Чулись звуки високих годинників в кутку біля ліжка, і дівчина з подивом побачила, як шаленіють стрілки — вони з неймовірною швидкістю кружляли по циферблату. Ріаннон з трудом, але змогла знову заснути, намагаючись не звертати уваги на дивацтва цього будинку.

Вранці всі нічні страхи розвіялися, згоріли в променях світанку, що лилися в кімнату. Прийшовши допомогти, Ріель вже розсунула штори й повідомила, що відведе міс поснідати, а потім покаже кімнати, де будуть проходити заняття зі спадкоємцем лерда.

Подякувавши, Ріаннон умилася й швидко зібралася, щоб не змушувати себе чекати. Ранковий палац був ще прекрасніший — він ніжився в яскравих сонячних променях, показуючи гості свою красу. І кожна ваза або статуетка, кожне панно або картина захоплювали дівчину з новою силою. Все навколо виблискувало та іскрилося, всюди панували затишок і порядок.

Лерд Ейрін, як виявилося, часто виїжджає зі свого палацу, і жити тут Ріаннон буде з його сином, слугами й охоронцями. Спадкоємець вже поїв і з карликом Ардо вирушив на ранкову верхову прогулянку.

Снідала Ріаннон з Ріель і куховаркою Сардою на кухні, але тут було навіть затишніше, ніж у помпезній величезній їдальні. Старенька Сарда нагадувала дівчині її няньку — така ж повна, рудоволоса й веснянкувата, з широкою посмішкою та добрими сірими очима. Дивно, але вперше Ріаннон побачила тут когось з іншим кольором волосся і очей, крім карлика Ардо. Виявилося, в роду кухарки були літні ельфи.

Кухню заливало яскраве сонячне світло, а вікна виходили на клумби з крижаними квітами, схожими на дзвіночки. Широкий стіл, величезна піч, в якій і кабан поміститься, безліч шафок з посудом і спеціями... Аромати свіжої випічки й прянощів. Перепелині яйця, боби, м'ясо кролика, пиріг з яблуками — їжа була смачною і ситною.

— Лерд Ейрін приїде до вечора, — сказала покоївка, — але це велика рідкість. Зазвичай його поїздки тривають тижнями. Наш володар повинен стежити за порядком у Зимовому королівстві й бути присутнім на Радах королеви Мев...

— А якщо тут щось трапиться під час його відсутності? — запитала Ріаннон, допиваючи трав'яний чай з квітковими пелюстками, що пахли літом і сонячною галявиною. — Адже поруч ліс, в якому живуть відьми й чудовиська!..