Глава 1.5

Важкі штори закривали вікна й не пускали зиму в будинок, величезний камін з кованими решітками дарував тепло і затишок... Їдальня тонула в бурштиновому м'якому сяйві безлічі світильників і воскових свічок, кілька чарівних зеленуватих куль мерехтіли під стелею, яку прикрашала ліпнина. Негучна урочиста музика лилася звідкілясь, але джерела її Ріаннон так і не змогла виявити. Інтер'єр в багряних тонах хоч і здавався похмурим, але зовсім не жаским. У всьому була дивна чаклунська чарівність.

Наблизившись до довгого столу, на чолі якого сидів лерд у темно-синьому камзолі, дівчина зробила реверанс і підійшла до стільця, на який їй вказали. Мовчазний слуга — високий і худий як жердина, допоміг їй сісти. Його обличчя було закрите оксамитовою маскою, і в прорізі блищали сині очі. Дівчина вже помітила, що майже всі в цьому палаці були світловолосі й блакитноокі. Крім господаря. Його волосся було темне з синім відтінком, інколи здавалось навіть блакитним… дивовиж. Ріаннон ніколи не бачила такого кольору.

— Як ви почуваєтеся після переходу? — ввічливо запитав лерд, пригубивши зі свого кубка, прикрашеного перламутром.

Судячи з гіркуватого аромату вересу й медової солодкості, що розливався в повітрі, там був ель. У її кубок теж налили бурштинового напою, але Ріаннон поки не торкалася його.

— На диво, я сповнена сил і зовсім не втомилася, — відповіла дівчина, не наважуючись підняти погляд на ельфа. Вона соромилася й відчувала нічим не пояснене хвилювання — хоча на площі Вінтера, коли цей чоловік відвів її від намету ворожки, вони спілкувалися дуже легко й невимушено.

— Спробуйте медовий ель, — кивнув лерд на кубок, — він заспокоює. А вночі подарує прекрасні сни. Трави для нього збирали в Літньому королівстві, де немає снігу та холоду. Медоварі сонячного володаря славляться далеко за межами їхньої країни…

Ріаннон зробила ковток і відчула тепло й солодкість, що охопили її тіло. На мить здалося, що вона перенеслася в теплий літній день, на сонячну галявину... Навіть відчувся аромат солодких ягід і квітів, легка гіркуватість трав... Але тут же дівчина повернулася в реальність, де сиділа за столом із Зимовим ельфом, від якого віяло холодом зимової ночі. Його сині очі здавалися осколками дорогоцінного каменю, а діаманти на обличчі виблискували та іскрилися, утворюючи кільцеві візерунки й змійками спускаючись до коміра. І лерд Ейрін виявився правий — страх і побоювання розвіялися, наче туман над пусткою. На серці стало спокійно, немов дівчина знайшла дім. Дім, якого у неї давно вже не було... І нехай це всього лише чари чаклунського напою!

— Це не чари, міс Ардьєн! — раптом розсміявся ельф, немов прочитавши її думки. — Верес відкриває завісу над найпотаємнішими почуттями в душі, проганяючи сумніви і страхи. Він звільняє справжні почуття. Зриває покриви. Дає шанс пізнати себе справжнього...

— Батько, вибачте за запізнення, Оллін знову мало не втік, — з досадою поскаржився Аланель, який увійшов зі старим карликом, несучи величезного чорного демона, що, як завжди, гарчав і щирив гострі ікла. — Я знайшов його в зимовому саду! Він ледь не з'їв вашу улюблену папороть!

— Я починаю думати, щоб посадити цього нахабу на ланцюг, — гнівно блиснув очима ельф, і в його голосі пролунали крижані жорсткі нотки.

Кіт зрозумів його фразу — він відразу замовк, мордою втупившись Аланелю в плече, немов просив захистити від злого лерда. Хлопчик погладив його, заспокоюючи, а потім опустив на стілець, ледь відірвавши від себе, і влаштувався по праву руку від батька. Слуга мовчазною тінню ковзнув до спадкоємця лерда і швидко наповнив його тарілку стравами.

Ковбаски, тушковані овочі й перепілки в журавлинному соусі, ягоди та сири, ніжне м'ясо ягняти, гарбузовий пиріг і яблучні  струдлі — давно Ріаннон не куштувала такої смачної їжі. Вечеря пройшла в мовчанні, тільки музика продовжувала доноситися з далекого кутка, ніби там завмер невидимий музикант.

— Міс Ардьєн, а ви бували десь, крім Холендії? — запитав нарешті хлопчик, відставляючи тарілку. — Я ось мрію подорожувати! І не тільки по чарівних королівствах. Я чув, у вашому світі багато красивих місць — ліси й водоспади, скелясті вершини та моря… Найбільше я хочу побачити океан! Кажуть…

— До повноліття про жодні подорожі не може бути й мови, — відрізав лерд Ейрін і різко спустошив свій кубок. — Та й після… у тебе буде достатньо турбот тут! Нашому королівству потрібен гідний повелитель.

Ріаннон навіть не встигла відповісти хлопчикові й сиділа як миша, спостерігаючи за ним. Як хмуряться його брови, як він кривиться і підтискає губи... Здається, юний спадкоємець зовсім не прагне стати помічником свого батька.

— Сьогодні був важкий день, — встав лерд, з гуркотом відсунувши стілець, не дочекавшись, поки слуга допоможе йому. Кинув на стіл серветку й попрямував до виходу. — Міс Ардьєн, вас проведуть до ваших кімнат. І я прошу вас не залишати їх до ранку. Це ще одне правило нашого дому.

Ріаннон помітила, як Аланель показав батькові язика на прощання, і ледь стримала посмішку. Так, з цим хлопчиськом нудно не буде.