Глава 1.3

— Крижаних мрій і сніжних днів! — посміхнувся юний ельф, з цікавістю в синіх очах дивлячись на нову гувернантку. Кивнув їй, без зарозумілості або відрази, яку можуть відчувати ельфи до людей. — Я лерд Аланель, а ви, леді, будете моєю нянькою?..

— Гувернанткою, — різко виправив його батько, блиснувши крижаними очима. — І згадай, чого я вчив тебе не так давно...

— Не втручатися в розмову дорослих, — нудьгуючи, почав перераховувати хлопчик, загинаючи тонкі пальці, але в його очах танцювали смішки, — не вискакувати з дому й не носитися по саду як дурний троль, не забувати про плащ і рукавички, поводитися пристойно... приблизно як ця крижана статуя! — закінчив він, фуркнувши й вказавши на лицаря в довгому плащі, який прикрашав собою центральну композицію в фонтані.

Лерд Ейрін тільки важко зітхнув, перевівши на Ріаннон холодний погляд.

— Міс, у вас буде багато роботи. Цей  хлопчик абсолютно некерований.

— Думаю, він просто занадто енергійний, як усі діти, неважливо — люди вони чи чарівні істоти, — посміхнулася хлопчикові Ріаннон.

Їй знову здалося, що ельф не дуже любить сина. Втім, сама вона від батька теж не бачила ніжності, а іноді він ніби забував про її існування. І про те, як вона буде жити, якщо з ним щось трапиться, теж не дуже переймався, програвши в азартні ігри все їхнє майно. Тому ставлення лерда Ейріна до нащадка не здивувало дівчину. Правда, була досить відчутна різниця — він хлопчик. Сама вона для батька стала скоріше тягарем — він повинен був подбати про придане й знайти їй пристойного нареченого… чим абсолютно не захотів займатися, так і не вивівши її у світ. А ось юний Аланель — можливо, спадкоємець. І представляє особливу цінність для роду. Так що справа тут, напевно, зовсім не в любові чи відсутності її.

В тому, чи вміють взагалі відчувати подібні почуття істоти цього чаклунського зимового світу, дівчина дуже сумнівалася.

— Де ти знайшов Олліна? — простягнув хлопчик руки до кота.

Чорне кошлате чудовисько заричало, але все ж зважилося перейти в обійми Аланеля. Блискаючи смарагдовими очима, кіт широко позіхнув і поклав голову на плече юного господаря.

— У Холендії, — коротко кинув лерд, прямуючи до дверей. — Він знову втік до Вінтера. Але Оллін завжди знає, що робить, — він привів мене до міс Ардьєн.

— Дякую тобі, Олліне, — і хлопчик посміхнувся Ріаннон. — А ви розповісте мені про Вінтер? Я чув, там найдивовижніші ярмарки…

— Міс Ардьєн не звикла до холоду й втомилася в дорозі, — перервав його батько. — Не кожна людина зможе витримати чаклунський вихор… Встигнете ще поговорити.

Ріаннон пішла слідом, подумавши, що занадто часто лорд Ейрін натякає на те, що вона не зовсім звичайна людина. Звичайно, вона чула й про підмінних дітей, і про напівкровок — але в її роду нічого подібного не було. Та й ельфійська кров зазвичай проявлялася в ранньому дитинстві, нікому ще не вдавалося зустріти повноліття в невіданні. Занадто багато чудес відбувалося навколо чарівної дитини, та й сама вона іноді виявляла здібності до чаклунства.

Хлопчик з котом притулився поруч з Ріаннон, а карлик з дивовижною спритністю помчав до сходів на другий поверх. Дівчина ж, переступивши поріг, завмерла, в німому захопленні розглядаючи величезний хол. Плити з білого мармуру з синім візерунком, колони з прозорого блакитного кварцу, кришталеві люстри і барельєфи на стінах, ніби вирізані з льоду... Поручні, оповиті гостролистом, білосніжні пухнасті килими. Високі вікна, завішені синіми важкими шторами.

— Як же гарно, — прошепотіла Ріаннон.

— Радий, що вам буде тут комфортно, — сказав лорд.

Назустріч їм поспішала огрядна бабця з білосніжним волоссям і в строгій сукні з фартухом. Вона вклонилася господареві й з цікавістю подивилася на Ріаннон.

— Міс, це покоївка Ріель, вона розповість вам про правила нашого дому й покаже кімнати. — Він повернувся до сина, голос став суворішим і холоднішим. — Аланель, я бачу, що  тобі все це дуже цікаво, після вечері у тебе буде можливість поспілкуватись з міс. І запам'ятай, якщо цього разу ти знову щось влаштуєш, я відправлю тебе на пару років до твого діда. Рід твоєї матері швидко навчить тебе слухняності. Ніхто в Скелястому лісі не буде з тобою церемонитися.

Хлопчик здригнувся і злякано подивився на батька. Притиснув до себе кота так сильно, що той обурено заричав. У синіх очах Аланеля Ріаннон помітила страх.

Дівчині здалося, що в цій родині чимало дивацтв... Що ж це за дід, що при одній згадці про нього дитина в такому жаху.

— Я зрозумів, батьку, — тихо сказав юний ельф, впоравшись з емоціями, і стрімголов кинувся до сходів.

— Дуже сподіваюся на це, — провів його крижаним поглядом лерд Ейрін, потім повернувся до Ріаннон. — Зустрінемося за вечерею.

Дівчина зробила реверанс і попрямувала за покоївкою. Бажання милуватися внутрішнім оздобленням палацу зникло, було шкода юного ельфа.