Частина 7. Майже капітан!

— Іржику! — волав капітан, схопившись рукою за канат. — А ти точно в пана Скряга навчання проходиш? І сподіваюся, знаєш, що зараз робиш, а не лише тільки п’явки багатим сеньйорам на дупу ставити вмієш...

— Так, капітане! У кого ж іще! — проковтнувши клубок, що підступив до горла, пропустив я повз вуха другу частину запитання. І п’явки я, до речі, ставити вже теж умів, і досить таки непогано...

Скряг навчав мене багатьом речам, які до морехідної справи, щоправда, жодного стосунку не мали... Але коли після виснажливих тренувань я добирався до такого бажаного, неймовірно приємного на дотик, штурвалу в його домі, він, щиро дивуючись, що в мене ще лишилися бодай якісь сили на те, щоб так завзято крутити рульове колесо, мене за це навіть хвалив. А заодно просив, так само захоплено вивчати хімію, анатомію і бойові мистецтва, яким ми приділяли левову частку часу. Інакше, мені і в цьому місяці жодного су, точно, знову не світить. А наступного дня, зі спокійною душею збільшував фізичні навантаження, щоб я не забивав голову всілякими дурницями, ледь не вдвічі...

Тож навіть розмови, якщо це не стосувалося медицини, на морську тематику в нас не було. І це незважаючи на те, що мій господар, судячи з його величезної колекції, явно, не рівно дихав у бік безкрайніх, водних просторів...

Ну, а всі мої пізнання в морській справі були виключно від добродушного служителя маяка і досвідченого матроса, жилавого дідуся Солоного, який потоваришував зі мною під час моїх непосильних тренувань. Та без упину розповідав мені про премудрості його колишньої професії та свої морські пригоди. У яких я і сам не раз мріяв побувати. Тож, з моєї точки зору, я знав набагато більше, ніж усі матроси на цьому судні. Включаючи і самого капітана Кана з косо поглядаючим на мене боцманом. І лише при одній думці про те, як мої друзі будуть заздрити, коли я їм розповім, що був за штурвалом найбільшого корабля нашого королівства, я ще більше посміхнувся, ясно уявивши їхні приголомшені моїми, можливо дещо прикрашеними, але абсолютно правдивими розповідями про участь у великих і легко виграних мною битвах, здивовані пики...

— Не заважайте мені, будь ласка, містере Кана! — рішуче відрізав я всі шляхи до відступу, забираючи на певний час його капітанську посаду. — Я повинен гарненько відчути цей корабель! — і я, перебуваючи на сьомому небі від щастя, знову з усієї сили крутнув штурвал, але вже у зворотний бік. Максимально накренивши величезний вітрильник вліво...

***

— Капітан! — прокричав боцман, тримаючись за борт. — Може, скасуйте ваш наказ, поки наше бідне судно не розсипалося на тисячі дрібних дощечок? — благально подивився він на такого ж, переляканого моїми юнацькими забавками, капітана Кану.

— А ви що, боцмане, качки невеликої злякалися? — намагаючись здаватися бадьорим, вимучено посміхнувся плечистий командир. — Так ми з вами, і не таке в шторм переживали!

— Так то, в шторм... А зараз, ми вже трьох матросів із води підібрали. І одного, навіть встигла вкусити акула!

— Та, невже? — здивувався капітан. — І що ж вона йому відкусила? Сподіваюся, не його дурну голову?

— Ну, може й не вкусила, але налякала до всирачки, так точно... — трохи зніяковівши, дав задню боцман.

— Людина за бортом! — знову прокричали, звідкись спереду корабля.

— Ось бачите, капітане, знову, людина і за бортом! Може, досить уже малому зі штурвалом бавитися? Ну, вряди-годи, взяв цей Скряг в учні когось, може, навіть і навчив дечому за ці пів року, хоча і це, зовсім небагато для того, щоб стати більш-менш досвідченим матросом. Але це ж не привід беззастережно довірити молокососу наші життя і королівський корабель. Та й хто знає, що з капітаном за стільки часу стало, після того, як його при всіх з ганьбою розжалували і списали на берег...

— Пів року, — це небагато?! — незрозуміло вилупився на нього Кана. — Та він, за ті два тижні, що я в нього в підпорядкуванні був, з мене всю душу витрусив! Я вже не кажу про інших членів екіпажу! І це, за мої ж, сплачені за навчання, батьками гроші! Але він, також, за цей час ще й навчив мене більше за всіх інших капітанів і адміралів, разом узятих! А ти уяви, чого можна було навчитися у такого легендарного мореплавця, як Скряг, за ці пів року! Я, коли це зрозумів, разів двадцять просив його продовжити навчання! Але він, ні як... Мовляв, ніяких більше учнів! І я дуже хочу знати, боцмане, чим цей жебрак-молокосос, кращий за мене, родовитого аристократа, виявився?! І зараз у мене з’явився шанс це з’ясувати... Та й що це у вас за матроси-то, такі?! — капітан несподівано став на мій бік. — Що за будь-якого різкого маневру, на ногах утриматися не можуть? Сухопутні щури якісь, право слово, а не вовки морські! — і капітан необачно відпустив натягнутий, як струна, канат...

— Капітан за бортом! — вигукнув приречено боцман.

— Та, зрозумів я, що за бортом! — проскрипів я, подумки поправляючи невидимий капітанський кашкет, і одразу ж зробив гак для порятунку членів екіпажу, які так необачно звалилися за борт...

***

— Іржику, і де ж це Принцеса Лучі? — промоклий до нитки капітан, в одній білосніжній сорочці, дивився на абсолютно порожній горизонт. — Ми вже мали б їх давно наздогнати, незважаючи навіть на твої розвеселі забави зі штурвалом! Чи тебе все ж таки відправити поплавати разом з акулами? Я якраз бачив там парочку дуже голодних...

— Боцмане! — вигукнув я, вже звикнувши до спершу норовливого корабля. Нічого не відповівши явно засмученому капітану, і сам до пуття не розуміючи, куди ж вони всі поділися. — Скажіть рульовому, нехай тримає курс прямо! — і передавши штурвал підоспілому матросу, не кажучи жодного слова, схопився за канат і на одних руках, дуже швидко піднявся до ошелешеного спостерігача, що якраз зараз вилупався на мене. — Нічого не видно? — запитав я худорлявого матроса, швидко застрибнувши у відкриту бочку.

— Н-ні... — трохи злякано пролепетав молодий чоловік, не знаючи, що відповісти дивному, неймовірно нахабному хлопцеві, якому сам капітан Кана довірив командувати їхнім судном. — Нічого...

— Гаразд... — погодився я з його нічого, і немов білка поліз на самий верх щогли.

Вчепившись у верхівку, я пильно вдивлявся в обрій, але нічого так і не помітивши, вже зібрався було злізати донизу і готуватися до запливу в компанії зі злими акулами...

Як раптом, різко завмер. Відчувши дивне поколювання на кінчиках пальців і почувши своє ж, досить сильне серцебиття. Я відразу ж озирнувся, немов хтось дуже страшний і неймовірно могутній стояв за моєю спиною. І варто було йому лише захотіти, як могутній корабель разом з усіма нами, був би моментально перетворений на дрібний попіл, та розвіяний над водною гладдю моря. Але всього один-єдиний, дрібний чоловічок, який незрозуміло як тут опинився, заважав здійсненню його недобрих планів. І цей нещасний, як не дивно, був саме я...

Пошукавши переляканим поглядом небезпечного незнайомця, я ще сильніше вчепився в щоглу і, знову і знову вдивлявся в дуже дивну, неймовірно лякаючу мене, абсолютну тишу...

— Щось тут явно не так... — прошепотів я про себе. Над водною гладдю не було нічого...

І це нічого, пробирало мене до самих кінчиків мого неслухняного волосся...