Двадцять другий розділ. Хто переможець?

Я спалахнула, мов свічка, твердо бажаючи, щоб все закінчилося! Нахлинув весь мій біль, що пережила по вині Аррона, і під його владою я замахнулася і з усієї сили вдарила чоловіка кудись у грудну клітку. Він похитнувся, але не впав, а я, наче навіжена, продовжила колотити його кулаком, у якому був стиснений червоний від крові кинджал. Здається, я прокусила свою губу. Я навіть не плакала.Я билася... Так проявлялася справжня істерика. Той виплеск емоцій, після якого мені ще довго доведеться відновлювати свої сили.

Пальці злипалися в крові. У якусь мить зрозуміла, що вбила його. Після стількох ударів не могла не вбити. І тоді стало справді страшно. Так страшно, як ніколи досі.

Але Аррон і не думав вмирати. Терпляче чекав, коли я заспокоюся, і лагідно гладив мою талію, ледь помітно всміхаючись. Поки я тут його, розумієте, вбивала, він всміхався!

Опустила погляд на свої руки і почекала мить, коли застелені сльозами очі зможуть сфокусуватися. Важко видихнула, полегшено видихнула: кров на пальцях була моєю.

Весь цей час, що я товкла Дена, я робила це руків'ям кинджала і тепер у нього точно будуть синяки на ребрах, однак лезо під час його польоту в тіло графа, я різко повернула в свою сторону. Зробила це зовсім не обережно, тому розрізала собі всю долоню. Зітхнула вдруге, так і продовжуючи стояти, дивлячись на землю.

— Чшш, — прошепотів цей вибитий, охоплюючи моє обличчя в свої долоні, витираючи мої одинокі сльозинки, схиляючи мене до себе і палко цілуючи... волосся, чоло, щоки, повіки, зліплені сльозами, ніс, бороду. А я так і стояла, не в змозі поворушитися, заперечити, відійти, ніби й досі відчувала на талії його руки, що тримали мене.

— Не можу... Хоч ти й безсумнівно заслужив, — прошепотіла стомлено, кидаючи кинджал на землю. Аррон всміхнувся, прошепотівши на моє вухо.

— Тепер ти знаєш, що відчував я. Ти не вбивця, Енні, але я теж не вбивця. Я воїн, захисник, а не той, хто може підло вдарити в спину. Ти мала знати це. Але в мене ще є отрута. Може, якщо скористаюся нею, тобі буде легше... — дбайливо запропонував цей... нестерпний чоловік!

— Ти дурень? — вдарила його знову, але вже двома кулаками. І, певно, то питання було риторичним, бо Ден всміхнувся знову, а я заторохтіла: — Яка різниця: кинджал чи отрута? Маєш мене убивати, то убий вже, бо сил немає! А як ні, то може розкажеш нарешті, що знову сталося? Де твоя мати? Що знову задумала Сларисса? І може нарешті є якісь докази проти неї? Чи ми будемо між собою розбиратися, а їй усе з рук зійде?! Як завжди!

І знову з усієї сили вдарила Аррона. Це мені, певно, навіть подобалося. Він усміхнувся яскравіше, шумно видихнув і стиха промовив:

— Нарешті ми прийшли до потрібної стадії.

— Але май на увазі: якщо вона знову вийде сухою з води, я тебе не просто поб'ю! Я... покусаю! — заявила при всій серйозності, все ще емоційно, але вже без ненависті чи гніву. Їх резерв уже вичерпано. Тепер мені залишився тільки сарказм, а скоро, відчуваю, і він покине мене, залишивши цілковиту спустошеність.

— Я зовсім не проти, щоб ти мене покусала. Я навіть дуже «за», — лукаво скосившись, заявив чоловік, за що знову отримав кулаком по грудях. — Ти зараз знову розізлишся, можеш робити зі мною, що хочеш, але ми поговоримо, Енні. Мама в палаці, в безпеці. Зі Слариссою я бачився і спілкувався востаннє пів року тому, ти знаєш про те. Я вигадав це для того, щоб ти виплеснула свою ненависть і змогла вислухати мене, — видав він і одразу ж зловив мене за стан, бо я, коли до мене дійшов сенс почутого, різко відсахнулася від нього. Не змогла віддалитися. Знову спалахнула люттю, вкотре повертаючись до почуттів, що викликав у мені цей нестерпний чоловік. Не уявляю, як колись відчувала до нього ніжність! Зараз я хотіла його вбити! Довго вбивати, з муками для нього, насолоджуючись процесом!

— Ти...! — задихнулася обуренням, навіть не змогла придумати відповідь. Від нахабності Аррона в мене зник дар мови. — Ти! Ти!

Трісь! Це я дала ляпас графу, смачно врізавши долонею по його обличчі. Не знаю, як щока Дена, що вмить почервоніла, але долоня пекельно запекла. Там же тільки припинила кровоточити рана!

— Це тобі за твоє нахабство! — просичала крізь зуби.

Трісь! Рука заболіла не на жарт, але ж чого не зробиш заради коханого!

— Це тобі за те, що налякав мене! Знову! Ти хоч знаєш, що я щойно пережила?! Що пережила тоді?!

Трісь! Небеса, я, здається, руку зламала. І розмастила свою кров по щоці чоловіка.

— Це за те, що не довіряв мені! Що обманював! Через тебе ми дійшли до такого! За що, Арроне, ти так зі мною? Я мало пережила твоєю милістю? Я була не гідна твоєї довіри?

— Не довіряв? Я вручив у твої руки своє життя! Ти тримала кинджал наді мною! — викрикнув Ден.

Трісь! Знову дала ляпаса, мимоволі подавшись до нього.

— Ти тримав наді мною киндж... ммм, — договорити мені не дали. Колишній голова служби безпеки різко притягнув мене до себе, його руки міцніше захопили мою талію в обійми, а вуста владно заволоділи моїми.

Мене знову накрила хвиля почуттів, геть суперечливих. В новому приступі паніці, розуміючи, що в його обіймах геть безпорадна, взялася за старе — стала товкти кулаками в груди чоловіка. А він, пригорнувши мене настільки міцно, що я кожною клітинкою свого тіла відчувала його. Ніби враз з двох людей, ми стали однією людиною, і тіло в нас одне, і думки, і бажання... І якби навіть хотіла збагнути, де я, а де він, не змогла б. Як і не зуміла припинити злиття наших душ у шаленому поцілунку. Аррон просто не залишав мені вибору, вміло блокуючи всі спроби визволитися з його полону. Серце в грудях танцювало від ласки того, кого так самовіддано кохало... кохає... кохатиме... Усвідомивши це, я знову злякалася своїх почуттів, вже вдруге: так легко здатися не могла під напором чоловіка, що брехав мені, зраджував і використовував!Інакше б ніколи цього собі не пробачила. Вмудрилася прокусити його губу, змусивши відсахнутися від себе, і, істерично згадавши про ніж на поясі Дена, вміло здобула його, приклала лезо до шиї графа і прошипіла: