Сімнадцятий розділ. Зібрати життя по уламку

— І останнє, — промовила суворо, окинувши напружених вельмож втомленим поглядом. Слово «останнє» викликало помітне пожвавлення. Гадаю, вони зараз могли б погодитися з усім, тільки я б відпустила їх з Тронної зали. Так, сьогодні я була дуже жорстокою стосовно радників правителькою: нарада затягнулася, ось уже кілька годин ми без відпочинку вирішували важливі справи і я ясно давала зрозуміти, що відтепер саме в такому шаленому темпі стану працювати, то ж епоха безділля минула навіть для найбільш ледачих. Виявилося, що коли голова вільна від таких дурниць, як кохання, думати набагато легше. На мій подив, останнім часом накопичилося багато невідкладних справ, більшість з яких я вирішувала одразу, нічого не відкладаючи на потім. Бідний Керт Маннер, мій незмінний секретар, втомився записувати накази, а знать втомилися їх слухати, однак відтепер для мене на першому місці було благо мого народу. — Я скасувала заручини з графом Арроном і відправила його у відставку. Відтепер головою служби безпеки королівства буде граф Джерольд Хазрі. Ваша Світлосте, — всього на мить мій погляд упав на задоволене обличчя мого батька. Ще б пак, ніхто й не сумнівався, що він радітиме. Як ще не влаштував свято, не збагну. Втім, він мав рацію стосовно Дена, то ж мені б припинити ображатися. Але не можу. Герцог Вілсон досі не був пробаченим за минулі справи. Та зараз не до нього. Знайшовши очима Джерольда, колись першого помічника Аррона, а тепер повноцінного голову служби безпеки, жестом руки запросила його підійти. Високий, широкоплечий дужий чоловік середніх літ з закрученими чорними вусами і двома залисинами на скроні поспішно наблизився, перед тим жваво подякувавши за безмежну честь. Ледь помітно хмикнула. Це ж його я вчора після того, як достатньо настраждалася через зраду нареченого і власну дурість, відсилала схопити Слариссу. Не схопив. Це була не його вина: відьму хтось попередив (навіть здогадуюся хто, все ж варто було його таки стратити) і вона встигла втекти, але все одно Джерольд отримав перший мінус на свій рахунок. Сподіватимуся, що більше він мене не розчарує, а інакше...

Печатка голови служби безпеки досі асоціювалася в мене з Деном, тому, віддаючи її в чужі руки, я відчула тупий біль у районі серця. Однак, сумнівів не було: мене оповила рішучість. Я досі злилася. Так сильно, що скаженіла. Може саме тому так натхненно працювала весь день. Турботи про народ допомагали забути свою власну біду, адже Аррон не вартував жодної сльози, що я вчора пролила через нього, цього негідника, мерзотника і зрадника.

— Взявши цю печатку, пам'ятайте, що сталося з вашим попередником. Деніел Аррон скоїв велику помилку — впустив шанс схопити Слариссу на гарячому, не дізнався про її приїзд, що був прямим порушенням мого наказу, тим самим сильно розчарував мене і втратив мою довіру. Ви повинні бути пильним: попри вас не пролетить жодна птаха, а особливо все, що стосується наших ворогів, ви будете дізнаватися першим, Ваша Світлосте. Перша ваша помилка стане останньою на цій посаді. Сподіваюся, зрозуміло?

Саме такими словами я пояснила спантеличеним придворним чому ж за один день завжди успішний Ден, мій улюбленець, з яким я носилася, наче з писаною торбою, упав у немилість. Більшого їм знати не потрібно. І нехай вважають мене суворою, жорстокою та несправедливою. В такому разі я матиму набагато більше влади і сили над ними, адже слабка королева — мертва королева. Відтепер я завжди буду сильною, лиш на себе покладатимуся і ніхто не дізнається моїх вразливих місць.

Щоправда, тричі проклятий Деніел знав про те, наскільки я вразлива, але сподіватимуся, йому вистачить сумління не видати цю таємницю моїм ворогам... Правда ж? Колись ця наївність мене таки погубить! Тепер розуміла, як безрозсудно повелася, відпустивши його. Дозволила собі бути слабкою. Певно, мені ще доведеться за це заплатити рано чи пізно, а поки я не шкодувала. Вбити коханого, а як потім жити?

— Нараду завершено.

Коли стомлені радники поспішали покинути Тронну залу, мою руку м'яко вкрив кардинал. Він був одним з небагатьох, хто знав правду. Ще вчора ввечері прийшов до мене, якось дізнавшись про відставку Аррона, і випитав у мене всю правду.

— Ваш дядько завжди мріяв про шлюб між вами і Деніелом. Гадаю, зараз, дізнавшись те, що знаємо я і ви, він був би розчарованим. Пам'ятайте, міледі, милосердя — не недолік, а вміння пробачати — великий дар. Ви все зробили правильно. Зараз дозвольте собі подумати. А що буде потім знає один Всевишній. Його плани завжди кращі за наші... — мудро промовив Мастермал, знову так чітко відчувши струну моєї душі і знайшовши правильні слова, почути які мені було просто життєво необхідно.

— І що це означає? — перервав нашу гармонію дзвінкий голос матері, сповнений невдоволення. — Чому ти помилувала Аррона? Як це розуміти? Замість того, щоб скарати на горло зрадника, ти його відпускаєш?

Придворні, які поспішно линули до виходу, застигли на місцях, вражено переглянувшись. Ще б пак, таку виставу вони не пропустять нізащо!

— На яких підставах ви називаєте зрадником Його Світлість? У вас є докази, чи це черговий напад? Якщо доказ є, покажіть його мені тут і зараз або негайно припиніть! — стомлено відізвалася я, зустрівшись поглядами з герцогинею. На якусь мить мені здалося, що її очі стали червоними: ніби язички вогню гніву жіночого вистрибували через зіниці.

— Я ж учора тобі принесла доказ! — викрикнула мати, розгублено переглянувшись з батьком.

— Ігри Сларисси для мене зовсім не доказ. Я навіть зараз не зовсім розумію про що ви кажете. Якщо так бажаєте, можете обшукати мій кабінет. Я уявлення не маю про що йдеться.

— Енні!

— Годі! Досить! — продовжувати виставу я не бажала. Різко піднялася з трону і кинула грізний погляд в сторону радників. Ті поспішно ринулися до виходу. Потім стрімко порівнялася з батьками і стримано промовила, зовсім тихо, щоб, окрім них, ніхто не міг мене почути: — Той документ я спалила власними руками, то ж можете не старатися: доказів у вас нема. Якщо я від сьогодні почую ще один раз ім'я Аррона або якщо дізнаюся, що ви спробували його покарати, пошкодуєте. Це мій наказ. Вчіться вже виконувати його. До того ж не думайте, що я забула про вашу спілку зі Слариссою. Хто домовляється з нею, той міг ворог. Бачу, останні події вас втомлюють. Повертайтеся у Алвін, там буде спокійніше. І герцогині Тіллар передайте, що їй теж час повертатися до дядька Генрі і Ніколь. До речі, ледь не забула попередити: Оріан залишається зі мною. Не хочу, щоб брат теж став вашою іграшкою у битві за владу.