Чотирнадцятий розділ. Буря починається

Деніел Аррон

Стільки жахливого про себе граф ще ніколи не чув, як за останні дні. Звісно, на його життєвому шляху часто зустрічалися заздрісники, які намагалися кинути тінь на його добре ім'я. Але щоб стільки і одразу... Дивлячись у вічі, називати негідним або шпигуном могли собі дозволити лише батьки королеви. Решта радо пліткували за спиною. Він усе чув, усе знав, але з усіх сил удавав, що його це не обходить. Насправді ж Ден давно виніс урок: при дворі не буває дружби. І хоч Гільберт єдиний, хто його підтримував і захищав, покладатися на нього було б нахабністю, адже Аррон добре розумів, що фактично вкрав у нього наречену. Першою причиною, яку назвала королева, розповідаючи, як кинула графа Діліана, було «я дуже сильно покохала іншого чоловіка». І той інший повинен бути сильним, щоб довести, що гідний кохання Її Величності.

Насправді йому було глибоко байдуже на все і всіх. За зачиненими дверима, коли голоси змовкали, він був найщасливішим у світі, адже в його обіймах засинала і прокидалася найчарівніша у світі дівчина. Всього дві ночі. В них було лише дві ночі, а голова служби безпеки розумів, що не може без неї жити. Палац, плітки, придворні... Все це тиснуло на нього, позбавляло можливості дихати, однак єдиний поцілунок Енні знову повертав до життя. Коли вона була не поруч, він помирав душею, а тому пришвидшував їх зустріч, як міг.

Наприклад, як от сьогодні, коли, даючи розпорядження своїм найкращим слугам, на чиїх плечах лежала відповідальність з охорони королеви і палацу, думками раз у раз повертався до коханої дівчини.

— Ваша Величносте, — не змігши приховати хитрої посмішки, вірний Шарль, єдиний, кого Ден вважав другом, затримав чоловіка, коли той вже відправлявся у палац.

— Та йди ти! — відмахнувся Аррон, не бажаючи раніше часу приміряти корону. Чесно кажучи, він досі мало вірив у те, що відбувалося. Він і Енні.. одружувалися? Королева Лантоньї погодилася вийти заміж за простого графа, не гідного, як вважали всі навкруги, її руки? Сенсація! Нонсенс! Таке не могло навіть приснитися...

— Ну добре-добре, — Шарль примирливо простягнув руки і одразу ж вклонився майбутньому королю. — Що з вами? Вам би радіти! Як чудово все складається! Чи ви схвильовані через ці плітки? Королева дуже кохає вас, вона не дозволить, щоб вашому щастю щось завадило.

— Кохає, так... І я її кохаю. Чесно кажучи, не можу позбутися відчуття, що щось станеться. Навіть не знаю з якої сторони чекати лихо, — як рідко Ден ділився переживаннями з кимось! Він навіть сам не одразу збагнув, що дозволив собі мить слабкості.

— Все буде добре, — запевнив слуга і, як той, кому сентиментальність не знайома, поспішив змінити тему розмови: — До речі, хотів вам повідомити: розшук Шахриди зайшов у тупий кут. Ніхто нічого не чув і не бачив, наче дівчина у повітрі розтопилася. Особливо ускладнює те, що ми не знаємо її в обличчя... Чорне волосся, сірі очі, середній зріст — не показники. Таких сотні... Я розумію, що ми розслідуємо її смерть, але, коли мова про королеву-вдову, то треба розглядати всі варіанти. Раптом вона жива?

— Тихо ти! Нащо так голосно? — обурився граф, примітивши неподалік від них юну служницю, що, обрізаючи троянди, прислухалася до їх розмови. — Хочеш, щоб хтось почув і доніс Енні?

— Та я ж тихо... — стиснув плечима слуга, також озирнувшись. Враз йому на думку спала дуже хороша, як він гадав, ідея, якою поспішив поділитися: — Може вам би самому розповісти все королеві?

Але ідея не знайшла схвалення у голови служби безпеки.

— Думай, що ти говориш! Коли вона дізнається всю правду, гадаєш, пробачить? Вона рідного батька не пробачила через те, що той претендував на владу, то що зробить зі мною, дізнавшись, що я був шпигуном Сларисси? І не кажи такого! Все в минулому і Шах уже не врятувати. Моє життя тільки розпочалося налагоджуватися, хоч я поставив на собі хрест після тієї історії. Ми з Енні разом, нарешті зі мною розмовляє мати, хоч і без особливого ентузіазму. Ти хочеш знову все знищити? — він і сам розумів, що помиляється, але переконував себе: лише приховавши ту жахливу правду, яку сам так намагався забути, можна зберегти здобуте щастя. Енні не пробачить йому. Вже нічого не змінити, а зі смертю сестри загинуло все, що пов'язувало його з минулим. Він відрізав усі нитки, що тягли назад. Став іншим, цілковито відданим королеві Лантоньї. Вона покохала його такого, то ж іншого не повинна знати.

— І що, ви їй не скажете? — розчаровано спитав цей борець за правду.

— Не скажу, Шарлю. Я став тим, кого вона хотіла в мені бачити. Це головне, між нами все чесно, щиро і по-справжньому. Моє минуле, її минуле... не важливо, хай залишається там, у минулому, — майже філософськи запевняв і себе, і слугу граф. Його погляд раз у раз падав на молоду служницю, що клопотала неподалік. Було в ній щось дивне. Напевно, її надмірна уважність. І, хоч Ден був певен, що дівчина не могла чути їх розмови, постійно відчував на собі її очі: — Хто це така? Обличчя здається знайомим, — не витримав і таки спитав у всевидючого Шарля.

— Служниця при палаці... — одразу знайшов відповідь той. — Нещодавно прийшла на службу, але ми добре перевірили, як і всіх решту новеньких. Шпигунів серед них немає. Гарненька... Може б це мені з нею... кхм... познайомитися ближче?

— Їй же не більше вісімнадцяти! Ще зовсім дитя, не чіпай, — різко відрубав граф. Чомусь думка про свого геть дорослого друга з зіпсованою уявою і цю молоденьку гарненьку дівчинку була не приємною. Кинувши ще один погляд на Шарля, не особливо зляканого наказом, додав ще жорсткіше: — Тобі розважатися немає з ким? Іди в джентльменський клуб, а чіплятися до помічниць забороняю! Чув мене? За-бо-ро-ня-ю!