Тринадцятий розділ. Штормове попередження

— Я недооцінила тебе, Деніеле Арроне, — дзвінкий жіночий голос, що звучав так чітко і ясно, належав моїй матері! Я не могла не впізнати його, тому принишкла. Крадькома наблизилася до дверей, що вели в апартаменти мого милого, там і застигла, бажаючи підслухати про що йшла розмова, оскільки жоден з її членів явно не стане мені щось переповідати. — Зізнаюся: спершу я вважала тебе таким же, як усі інші. Безініціативним недолугим жадібним улюбленцем долі, який у своїх мріях зайшов далеко. Я гадала: зупинити тебе не складе труднощів. Як же я помилилася... Що ж, варто визнати, ти змусив себе запам'ятати. Такого неволею станеш поважати.

Слухаючи це, я вже не була впевненою, що дійсно чую мою маму. Невже вона хоче примиритися з Деном? З цим висновком, до слова, я поспішила.

— Ти дуже хитрий і розумний, Деніеле Арроне. Ти вмієш прораховувати ходи, контролювати людей. Ставиш ціль і, не дивлячись на всі перешкоди, досягаєш бажаного. Я б хотіла, щоб мої діти були схожими на тебе. Що ж, в Енні хоча б є натяк на ці риси в характері, чого не скажеш про Оріана. Донька змогла б багато досягти... якби не її наївність. Вона — легкий горішок для таких, як ти.

— Вона не горішок для мене, а сенс мого життя. Я кохаю її, Ваша Світлосте. Але, гадаю, ви прийшли поговорити про інше? — обережно відповів чоловік. У тембрі його голосу сталлю дзвеніла напруга.

— О, ці байки розповідай не мені! — відмахнувшись від графа, весело промовила мати. Вже за мить її голос звучав задумливо. — Я вражена тим, як ти повернув собі на користь ситуацію з нарадою, на якій Енні посварилася з батьком. Я думаю: ти дуже кмітливий юнак, Дене. Розумію тебе: ти завжди все отримував легко. Єдиний син батьків, за спадкоємство боротися не слід було. Подорожував королівством, здобував титули, потім успадкував одну з найпочесніших посад. Всього досяг у юності, тому ти вирішив не зупинятися. Особливо тоді, коли збагнув, що одна юна королева готова на все заради тебе... — принцеса Ілерія замовкла, роздалося ритмічне постукування, гадаю, що нігтями по дерев'яній поверхні. Атмосферу можна було різати ножем. Ден мовчав. Чомусь не відповідав їй. А мама, скориставшись цим, продовжила: — Енні тебе обожнює. Заради тебе готова розірвати стосунки зі своєю сім'єю. Ти майстерно заволодів нею. Браво тобі! І ось тепер твоя ціль перед тобою. Залишилося простягти руку і взяти. Що сказати? Геніально...

— Енні — і є моя ціль! — врешті заговорив граф і я відчула, як дзвенів його голос роздратуванням. — Я вдячний за дифірамби, Ваша Світлосте, але ви помиляєтеся. Я кохаю її. Наш шлюб не змінить нічого:я залишуся на своїй посаді, а Енні правитиме одноосібно. Тому ваша теорія не правдоподібна.

— Справді? Впізнаю мою бідну доньку. Лиш вона і могла повірити в таку нісенітницю... — хмикнула герцогиня і вперто продовжила своєї. — Ти розумний і повинен розуміти, що королем тобі не бути. Ні я, ні Філіпп, ні ті, хто вірні нам, не приймуть тебе. Лантоньї не потрібен правитель з бруду, я не дозволю використовувати у корисливих цілях мою дитину і гратися її почуттями! Запам'ятай це собі! І хоч як би мені не було огидно, я повинна бути мудрою. Війна між нами ослабить Енні. Вона постраждає, а я не можу цього допустити. Тому я тут...

— Що ви хочете, Ваша Світлосте? — різко спитав чоловік, все ще не покидаючи межі дипломатичності, яку я б уже з радістю покинула. Якби я не прикипіла до підлоги від шоку, то неодмінно втрутилася бу бесіду.

— Домовитися. Назви ціну. Скажи, що ти хочеш. Все, що завгодно... — від широкої душі щедро запропонувала матуся.

— Щоб я відмовився від Енні? — голос графа був переповненим абсолютного спантеличення.

— Щоб раз і назавжди зник з її життя, — твердо пояснила принцеса. — Палаци, золото, дорогоцінності... Все, що скажеш. Ти зможеш почати нове життя далеко звідси. Тебе не знайдуть, не сумнівайся. Я подбаю про те. Маму свою теж забрати зможеш. І Магдалену, якщо захочеш. Або знайдеш собі іншу, ти ж у цьому майстер. Більше жодних інтриг, жодних обов'язків. Живи і насолоджуйся життям. Енні не дізнається, де ти і що сталося. Вона віритиме нашій з Філіппом легенді.

Запанувала тиша. На мить мені здалося, що мене просто невдало розігрують. Зараз блисне світло і з усіх щілин вийдуть друзі і рідні з веселими усмішками і криками: «Повірила!». Колись ми з Ніколь таке влаштовували Оріану, а потім всі разом — маминій камеристці, яку дружно недолюблювали.

— Як ви можете? — врешті хрипло відповів Ден. Не знаю чому, але відчула полегшення. Дурниці. Я й не сумнівалася в ньому. — Удаймо, що ви цього не казали, а я не чув. Моя вірність королеві Лантоньї не продається. Якщо хочете розлучити нас, вам доведеться мене вбити. Поки я живий, не покину її. Я зараз розчарований, Ваша Світлосте. Ви не знаєте, але таємно я захоплювався вами. Не герцогом, а саме вами. Ви підтримували Енні, а не свого чоловіка, тим для мене стали прототипом люблячої матері. Але сьогодні... Знаю: ви хочете захистити свою дитину, але ваші методи огидні. Від мене її не потрібно берегти! У вас прекрасна донька, яка заслуговує бути коханою. Запевняю: ніхто не полюбить її сильніше, я життя своє за неї віддам. Сподіваюся: колись ви зрозумієте свою помилку, яку чините, намагаючись зробити її нещасною династичним шлюбом. Я не розповім їй про цю розмову, але не заради вас, а лише тому, що вона буде розбитою, а я не стану нести їй біль.

Не знаю, чи зраділа я зараз, чи засмутилася сильніше. До останнього сподівалася, що просто почула щось не те. Ну, знаєте, слухові галюцинації. З ким не буває? Але обурення Дена підтвердило, що я стала свідком зради моєї власної неньки, святої людини в моєму уявленні. Певно, якби Аррон виявився зрадником і пристав на угоду, я б вмерла. Моє серце просто не витримало б цього.