Одинадцятий розділ. Приголомшлива звістка

— Ваша Величносте, вас бажає терміново бачити Її Світлість герцогиня Вілсон, — повідомив лакей, не піднісши очей від землі. Здавалося, звичне дотримання норм етикету нині в виконанні слуги походило на те, наче він просто почувався незручно за сказане. Ще б пак, ключове слово «терміново» вже попереджало, що від цієї розмови добра чекати немає сенсу.

Переглянулася з Деном. Звістка про прихід його майбутньої тещі зобразилася на його обличчі певною готовністю до чогось не вельми приємного. Відколи ми разом, всі його зустрічі з моєю мамою приємно не розпочиналися і не закінчувалися. Склавши теку з паперами, над якими ми працювали в кабінеті (точніше намагалися працювати, але все більше насолоджувалися посмаком нашого рішення одружитися — посилали одне одному усміхнені погляди, «випадково» торкалися рук одне одного і періодично цілувалися), він поспішно встав на ноги, готуючись зустрічати Її Світлість. Важко видихнула:

— Впусти...

Такий прекрасний ранок мама не могла не зіпсувати. Я її, звісно, просто обожнюю, але останнім часом вона йшла стопами батька і замість обіцяної підтримки все більше воювала зі мною, віддаляючись.

— Енні, ти обіцяла, — прошепотів мені коханий, все нагадуючи, щоб я припинила сваритися з батьками і примирилася з ними нарешті. І як його не ображають всі ті нісенітниці, що моя родина розповідає про нього? Не можна бути аж настільки благородним! Я розуміла: він просто поводиться, як справжній чоловік, — терпить знущання заради мене.

— Я — сама привітність, — запевнила нишком, надягаючи на обличчя чарівну усмішку.

Ілерія Вілсон у кабінет не зайшла, а влетіла. В очах танцювали іскри, а шлейфом тягнувся вогонь її гніву. Я навіть не одразу зрозуміла, що саме її могло так розізлити. Про заручини дізнатися вона ще не могла.

— Матінко! — спробувала таки стримати обіцянку, вдаючи, що дуже рада її бачити. Я була рада їй насправді, якби лише не цей її невдоволений вигляд.

Окинувши мій кабінет суворим поглядом, вона скривилася, узрівши Аррона, і, проскрипівши зубами, ніби мій наречений був чимось негідним її дорогоцінної уваги, коротко кинула:

— Вийди! Я маю поговорити з донькою сам на сам...

Ден, вклонившись, поспішно покинув покої, не дозволивши собі іншого виразу обличчя, окрім беземоційної покори.

— І вам доброго ранку, — з засудженням зітхнула я.

— Для тебе він, певно, добрий, — загадково промовила вона, перш ніж велично присісти на крісло навпроти і звести на мене погляд своїх бездонних очей. Схоже вона володіла гіпнозом, бо під цим поглядом я відчула себе зовсім беззахисною. Здавалося, якби захотіла зараз встати, не зуміла б. — Я чула: цю ніч ти провела зі своїм обожнюваним графом Арроном. Не смій заперечувати: я маю точні дані, що він прийшов ввечері і не покидав твоїх покоїв до ранку.

— Не заперечуватиму. Ваші шпигуни спрацювали точно, — стиснувши плечима, байдуже мовила я.

— Енні, що ти собі думаєш? Я казала, що ти можеш провести з ним ніч, але ж не так явно! Коли ситуація така напружена, ти, як ні в чому не бувало, насолоджуєшся життям? — вигукнула вона.

— Мені потрібно було розслабитися, — вирішивши не вдаватися в подробиці ночі, тобто не пояснювати, що між нами нічого такого не було, стиха відповіла я. Навіщо щось пояснювати тим, хто й так не вірить мені?

— І як? Розслабилася? — виплюнула вона, з засудженням пиляючи мене очима: — Ти могла покликати його хоча б у той твій маєток, де ти вже пів року дбаєш про сиріт. Там в твоїй владі ціле крило, де вас ніхто не посмів би чіпати. Або ж у будь-який інший палац: ти успадкувала їх з десяток після смерті мого брата. Але ж ні, ти все робиш на зло батькові. Тільки вчора ви дали знаті привід тішитися вашою сваркою, а цю ніч ти, як «слухняна донечка», провела з центральною фігурою наших вічних перепалок! Що і кому ти намагаєшся довести? Хочеш показати, що доросла?

— Вас не зрозумієш! — обурилася я. — Я хіба дитя, щоб ховатися від мами і тата по кутках? Ось я вам все розповіла: Деніел — мій коханий, ми разом, ми пара. Було б краще, якби я приховувала? Хіба це не соромило б мене? Я нікому й нічого не збираюся доводити! Попросила Аррона залишитися вчора лише тому, що кохаю, а не заради вас чи батька! Можете в цьому не сумніватися. Попри все я навпаки вирішила помиритися, а ви знову все ускладнюєте! А між іншим той самий Ден, котрого ви втопили б у ложці води, якби лише могли, переконав мене, що наша ворожнеча — розкіш, яку я не можу собі дозволити. Визнаю, що не пробачила батька. Проте я готова зробити крок назустріч, але якщо ви продовжите у тому ж дусі, це бажання скоро розвіється. Обирати вам. Або ми всі йдемо одне до одного, закриваючи очі на те, що нам не подобається. Або розходимося в інші сторони, але тоді аргумент про батьківство в усіх майбутніх суперечках не буде мати сили. Самі вирішуйте... Так і передайте Його Світлості герцогу. А ще скажіть, що я влаштовую сьогодні святковий вечір, на якому ви з ним — почесні гості. Доведеться стерти ту неприємну картину, свідками якої стали вельможі. Вони мають бачити, що між нами немає ворожнечі. Якщо вважаєте по-іншому або якщо батько захоче продовжити прилюдно мене зневажати або ображати мого супутника, знайдіть вагому причину не прийти. Я не хочу сварок. А ще перекажіть йому, що я взяла до уваги його аргументи і прийняла рішення. Скажімо, я знайшла компроміс...

— Який компроміс? — після моїх слів про примирення Ілерія Вілсон помітно заспокоїлася і навіть припинила хмуритися так, наче я причетна до крадіжки її фамільних дорогоцінностей.

— Дізнаєтеся ввечері, якщо забажаєте прийти... — відрубала коротко.

— Що ж, добре тоді. Я можу допомогти з організацією, — люб'язно запропонувала принцеса крові.