Шостий розділ. Сон наяву

— Присядь за стіл, смачного, — лаконічно відізвалася вона, однак навіть своїм помірним шепотом прикувала до них увагу. Ось тепер Ден дійсно розгубився. Відмовити прилюдно, наполігши на тому, що обов'язок вимагає від нього пильнувати за всім, він не може. Піти й сісти на своє законне місце і залишити її тут — ризиковано і небажано. Траплялися випадки, коли на монархів нападали навіть під час святкової трапези.

— Сідай же, — явним наказовим тоном промовила вона, тепер жестом вказавши на місце поруч з собою. Знать ошелешено переглядалася і загомоніла. Де ж таке бачено?

Здалося, що на те крісло Аррон не сів, а впав від спантеличення.

Наче б то, Гільберт кинув під стіл виделку.

Що стосується батька королеви, то він був готовим кинутися всіма столовими приборами по черзі в графа.

Хвиля шоку прокотилася залою. Спантеличені погляди придворних так добре запам'ятав Деніел, лиш тепер усвідомлюючи на що наважився, коли вирішив боротися за руку Енні.

— З чого б це раптом? — таки не втримався герцог Алвінський.

— Маєте щось проти? — різко парирувала міледі. Почулося перешіптування, а за тим в залі пролягла вбивча тиша. Запахло початком грози.

— Ваша Величність поводиться не коректно, — відрубав Філіпп. — Граф Аррон не може сидіти так, наче є членом династії.

Батько Енні вистрілив у Дена таким поглядом, ніби подумки прирівнював того з пацюком і вирішив, що пацюк за королівським столом виглядав би більш гармонійно. Це було неприємно. Від слова зовсім. І граф розривався між бажанням встати від гріха подалі, щоб не бути об'єктом пліток і що важливіше — причиною сутички між татом і донькою, і жагою залишитися, щоб довести їм усім, що гідний сидіти поруч з королевою. Він же не слуга! Він вельможа, він знать, він граф врешті-решт і на почесній службі при палаці! Чим же він менш гідний, ніж сам герцог Алвінський, який так гарно злетів по ієрархічній драбині лише завдяки одруженню з принцесою Ілерією?

— Граф Аррон вельможа, знать, граф, а не слуга! Він на почесній службі при палаці, він голова служби безпеки і якби всі за цим столом були хоч би на половину такими вірними, я б не знала горя! — майже словами його думок заперечила королева. — Чи вам говорити про титули, батько? Династія тут я, закон — я.

— За цим столом споконвічно сиділи лише ті, хто є гідними! — не здавався чоловік.

— А тепер будуть сидіти лише ті, хто є вірними. Мине зовсім трохи часу і побачите — тут не залишиться жодного зрадника. Раджу не перечити мені, а задуматися над своїми вчинками. Якщо тут є невдоволені моєю волею, я нікого не тримаю. Народ, армія і церква підтримують мене, а тому бунтарі нехай починають збирати валізи. Принц Роберт під моїм контролем. Сьогодні втратив титул — завтра полетить голова, якщо знайдуться ті, хто досі сподіваються на моє падіння. Усім смачного!

В цю мить Ден нею, своєю королевою, пишався. Не один він. Граф помітив, як блиснули задоволено очі герцогині Ілерії. Вона підтримувала доньку, не зважаючи на те, що Аррона теж не вважала гідним честі сидіти поруч з Її Величністю. Добре до нього ставився хіба шістнадцятирічний Оріан, але принц мало що вирішував. Всі інші були готовими втопити в ложці води, але ж він знав на що йшов.

Трапеза минула більш, ніж напружено. По її завершенні аудієнції королеви попросили її батьки, а потім Гільберт. І Ден не знав, про що йшла мова, але здогадувався, що про нього. Як результат, Енні тіпало від злості ще до вечора, але вона не збиралася відступати, тим самим проявляючи риси характеру справжнього монарха, і в ці часи була так схожою на покійного дядька.

Зайві хвилювання призвели до чергового приступу болю, то ж Аррону довелося потрудитися, щоб зняти його, в той час відчуваючи до своєї красуні безмежну ніжність і вдячність.

— Хіба це було того варто? — спитав тихо, обережно з любов'ю розминаючи вузли м’язів на плечах коханої.

— Вони забули хто правитель. Час від часу слід нагадувати, інакше доведеться розпочати з самого початку. Титули... Їм, бачте, титули так важливі! Я зараз така зла, що краще сховай від мене печать, бо такі накази видам, що мало нікому не здасться! — лютувала вона, а Ден усміхався. Навіть такою ця дівчина здавалася йому наймилішою в світі.

— Ти бажаєш ще щось? — спитав тихо, неохоче застібуючи корсет золотистої сукні. Вона мовчала, задумливо дивлячись попереду себе на робочий стіл. Обігнув крісло, присівши перед міледі, щоб погляд прекрасних очей направився на нього: — Я можу щось для тебе зробити?

— Запроси послів, не варто змушувати їх чекати. І хто там ще хотів моєї аудієнції?

— Не напружуй так себе, — попросив стримано, але королева була невблаганною. І сьогодні, і завтра, і ще за кілька днів... Знову масштабний прийом відвідувачів з простого народу, важливі наради, ухвалювання рішень... Знать теж любила додати їй нових клопотів: якщо в когось була донька на виданні, вони просили Її Величність знайти тій гідну пару або знаходили самі і благали про благословення. Дену здалося, що цей потік безкінечних заручин ніколи не минеться, але вразило інше. Як виявляється, були й такі, хто бачили його в ролі тієї самої гідної пари для своєї «перлини». Він добре пам'ятав, як тоді різко відмовила в заручинах королева, навіть не дозволивши собі подумати. Це теж наводило на певні здогадки, хоч вони й були надто несміливі.

— От іще! — вигукнула вона, обурено нахмурившись. — Граф Аррон заручений з віконтесою Кертіс, про це всі знають. Я знайду вашій доньці пару, коли вважатиму, що їй час заміж, не хвилюйтеся. Якщо це все, можете йти.

А коли двері за наполегливим недотестем закрилися, міледі навпаки задумалася.