Четвертий розділ. Під Новий рік загадати бажання

Енні Вілсон

Дні невмолимо летіли, наближаючи улюблене всіма свято — Новий рік і бал, влаштований на його честь герцогинею Ілерією.

І поки найкращі придворні швачки готували моє розкішне святкове вбрання на перший мій бал, як господарки, природа також невтомно готувалася.

Є така приказка — перший сніг недовготривалий. Це було абсолютною правдою: вже наступного дня після нашого повернення у столицю, невелике потепління розтопило білосніжні покривальця. Мороз, суворий і цілеспрямований повелитель зими, швидко надолужив те, чому дозволив статися. Перший сніг, перетворившись на калюжі, за одну всього ніч замерз, надавши нам прекрасні ковзанки на всіх шляхах і доріжках. Зверху посипав сніг, ідеально замаскувавши витівку сил природи. Наступного ранку наради можна було проводити в лазареті: там зібрався з переломами і забиттями весь бомонд і вся прислуга. Я й сама того ранку поспішала в сад, але, на щастя, був той, хто встиг мене попередити.

Тиждень до свята наші славні охоронці, лакеї і конюхи, а також робочі по всій столиці і всьому королівстві, а головне — в межах палацу всіма силами прочищали з землі лід, але досі знаходилися ті, хто одним місцем відчував пригоди і тим самим місцем притягувався до них, навіть у найбезпечніших місцях вмудряючись знаходити смертоносний лід.

Сьогодні я поспішала на зустріч до послів сусідньої імперії, що вже кілька днів чекали на зустріч зі мною. Рясний пухнастий лапатий сніг продовжував падати, не стихаючи ні вдень, ні вночі, лягаючи цілими клубками на хутро мого комірця, на каштанове волосся і руки, де вони перетворювалися у справжнісіньку воду. Дерева, що зовсім нещодавно стояли похмурими й голими, нині блищали на сонцю білосніжними шатами, а замість сумного завивання вітру, можна було почути тихе рипіння під ногами і спів птахів. Обожнюю зиму такою: по-королівськи величною.

Певно, я задивилася, а тому, коли моя нога стала на льодок, прихований снігом, встигла тільки злякатися. Вже в польоті збагнула, що послам знову доведеться чекати і їм це явно не сподобається, як враз... Чиїсь теплі руки поривчасто схопили мене за ліктя, потягнувши вгору. Поки я все ще витанцьовувала ногами ритуальні танці, мене перехопили надійніше — за талію і притягли до дужого чоловічого тіла. Що ж, бачать небеса, що мені зовсім не личило так часто опинятися в небезпечній близькості до мого головного охоронця, але коли альтернатива — зламана нога, то й сумління, що кричало про Берта і Магдалену, може йти відпочивати. Вчепилась пальцями, чи точніше рукавичками, за комір мого рятівника, пригладивши хутряні ворсинки, і підняла все ще тривожний погляд вверх.

— Ваша Величносте, обережно, — прошепотіли мені просто в вуста, обдаючи своїм теплим диханням. Мимовільно пригадала той сон у кареті і ледь стрималася, щоб не полинути втілювати його в життя. Для цього було достатньо тільки поворухнутися в сторону чоловіка, він був надто близько... Ні, зламана нога не настільки небезпечна, ніж бути отак в його обіймах. Це загрожувало мені помутнінням розуму і алкогольним сп'янінням, при чому алкоголь тут ні до чого.

— Завжди встигаєш мене врятувати, — всміхнулася я, не поспішаючи відхилятися, щоб ненароком не прихилитися. Навіть вітер зараз дув у сторону Аррона, штовхаючи мене до нього ближче. А ближче вже не було куди.

— Хіба можу інакше? — так же з усмішкою відповів він, вглядаючись у моє обличчя.

— О, як дивно, ти не сказав, що це твій обов'язок, — не змогла втриматися від сарказму, лукаво блимаючи очима.

— Вирішив, що не можна так часто повторятися. Інакше буде схоже, ніби у вас погана пам'ять, — пожартував граф. — Повторю лише таке: будьте обережнішою. Хіба, якщо ви навмисно підковзнулися, щоб я вас зловив, то це інша річ.

Цей його погляд, небезпечний, самовдоволений, насмішливий, навіть переможний, ніби розповідав про тигра, в чиїх лапах опинилася прудка газель (алегорія зрозуміла хто газель, а хто тигр, чи не так?) здався мені таким знайомим. Тоді, кілька місяців назад, коли граф так любив знущатися з мене, то заявивши, що стане коханцем, то пригадуючи мої вечори в компанії молодих кавалерів, він теж дивився отак, але тепер було в цьому погляді ще щось, щось абсолютно інше... захоплення і жага цієї перемоги... І бачать небеса, цього разу, відчувши себе здобиччю, я не образилася, як тоді, при нашій першій схожій розмові. Навпаки, захотілося підіграти.

— Хмм, ти все ж не дарма займаєш свою посаду. Здогадливості не позичати, — прошепотіла, скептично всміхаючись, а він і зовсім засміявся.

— Тоді ви обрали погане місце, надто людно... — зітхнув скрутно.

— Наступного разу буду обачнішою в цьому питанні, — погодилася, вже теж майже сміючись.

— Дозволите провести вас в такому разі, Ваша Величносте? — переконавшись, що я стою на ногах, запропонував свою руку.

— Куди ж, Ваша Світлосте? — вдавано здивувалася я, приймаючи допомогу.

— В менш людне місце, — відрубав він, притримуючи мою руку в себе на лікті своєю вільною.

— Знаю одне таке. Але спершу доведеться змусити його звільнити п'ятьох вельмишановних послів, — всміхнулася ніжно.

— Є ідея. Пришлю кілька вояків, вони їх швидко вмовлять звільнити територію...

— О, що ти! Нам бажано, щоб вони самі вийшли живі і здорові...

— Хмм, дайте подумати. Можемо забігти і кричати: «Пожежа!». Побачите: дві хвилини, максимум три — і послів там духу не буде абсолютно добровільно, — запропонував Аррон, остаточно розсмішивши мене. Тепер я вже навіть не приховувала наскільки мені було весело, сміх рвався з душі, чистий і радісний.

На такій гарній ноті нараду я провела досить бадьоро і навіть на честь свого гарного настрою дала іноземним торговцям певні поступки, дозволивши перший місяць платити мінімальний податок. Хоч посли чекали кілька днів, але результатом зустрічі залишилися досить задоволеними і радо погодилися залишитися святкувати Новий рік з нами.