Двадцятий розділ. Крок у сторону від плану або Грати, не заграючись

Карета вже чекала, а Енні, на диво, слухняно сіла всередину, не сперечаючись, щоб привели її коня, з яким вона, до речі, знову знайшла спільну мову. В будь-якому разі тварина не була винною в тому, що у її спину впиналася голка. Міледі це розуміла. Вона взагалі складала враження вкрай розуміючої і чуттєвої людини.

Всього пів години пришвидшеної їзди — і вони перед великими дубовими ворітьми найближчого до палацу благодійного фонду. Ден поспішно відкрив дверцята карети, допомігши своїй зеленоокій леді ступити на землю.

— В чім річ, Денні? Чому ми тут? — здивувалася дівчина, спостерігаючи за тим, як хутко до них наближалися працівники закладу.

— Надійшла звістка, що управителі фонду присвоюють частину коштів зі скарбниці собі. Я наполегливо рекомендую вам вимагати звіт від них про всі витрати і виконані справи. Поспілкуйтеся з усіма... А я перевірю охорону будинків, якщо дозволите...

Вона дозволила, а сама, спалахнувши вогнем праведного гніву, помчала назустріч управительці.

Аррон усвідомлював, що їй вистачить розуму не відкривати причину свого візиту, але, знаючи її тотожність і уважність, зі стовідсотковою упевненістю можна стверджувати, що на найближчих дві-три години королева не сумуватиме і не помітить його відсутності. А він... Ну точно не перевірятиме безпеку.

Все робилося з єдиною метою — шпіонаж за Слариссою. Він був змушеним прослідкувати за нею, щоб знати місцезнаходження таємної скарбниці. Водночас граф не міг покинути палац просто так, оскільки це привернуло б увагу слуг королеви-вдови, а потім викликало б у неї підозру. А от виїхати в свиті правительки, залишити її, заклопотану, в безпечному місці і гайнути по гарячих слідах Сларисси (а напрямок він знав, тому наздогнати і триматися так позаду, щоб бути не поміченим — не найскладніше завдання) було єдиним правильним рішенням. Ще й якщо це допоможе зруйнувати побачення тих «закоханих лебедят», то плану взагалі ціни не буде (а судячи з того, як готувалася міледі, Берт вигадав щось помпезне і знову намагатиметься зробити цю вродливу дівчину своєю у прямому значенні слова. На цих думках Аррон поволі втрачав здоровий глузд. Уявляти її в обіймах іншого чоловіка було нестерпно, не уявляти, не думати про це — правильно, але неможливо).

Як тільки королева зникла в стінах маєтку, Деніел вистрибнув на коня і пришпорив нещасну тварину, бажаючи якомога швидше нагнати Слариссу і її свиту. Грати на дві сторони легко не було. Втім, ніхто не обіцяв, що буде легко, але він знав, на що йшов. Бути негідником на половину неможливо. Проте він спробує хоча б щось зробити в цьому житті правильно. Залишалося сподіватися, що жодна з вельможних жінок, між якими він опинився, не здогадається про підступ, інакше кожна з них нізащо не пробачить.

Наздогнати Її Підступність не склало зусиль, а от триматися позаду було не просто. Граф хвилювався, щоб у хитросплетінні вулиць віддаленої частини столиці, де жили звичайні міщани, не загубити міледі. І водночас, щоб ніхто його не помітив: люди королеви-вдови, звісно, мають звичку озиратися.

Покинувши межі Нельсона, Її Величність на чолі своєї свити завітала в невеличке поселення, що теоретично було містом, але фактично розміщувалося біля самої столиці і часто вважалося її частиною. Здолавши верхи невеликий маршрут населеним пунктом, вони звернули у провулок, де й зупинилися навпроти хитких воріт, зарослих бур'янами. Далі Ден не ризикнув під'їжджати, залишившись спостерігати за королевою-вдовою, ховаючись за старою конюшнею першого невеликого будинку рівної, немов лінійка, вулиці. Сларисса, граційно спустившись на землю біля одного з маєтків, доволі далеко від місця, звідки за нею шпигували, наказала своїм людям відчинити хвіртку і двері будиночку. Під натиском кремезних охоронців і перше, і друге з легкістю здалося, пропускаючи Її Величність в середину.

А от назад вона повертатися не поспішала і Ден, що не міг поїхати, не побачивши перекошене від злості обличчя колишньої господині, вже хвилювався, чи не загубила його Енні. Якщо королева помітить його відсутність, пояснити все буде не просто. А графу не хотілося б псувати стосунки і втрачати хоч крихітку її довіри.

Аррон вже думав махнути рукою на помсту і помчати в столицю, коли з будиночка чорти винесли Слариссу. Навіть за багато верств Деніел бачив, як лютувала вона і як іскрилася гнівом та розчаруванням. Бідолашна-бідолашна жінка! Як шкода, що голова безпеки на власні очі не бачив, як довго вона ламала ключі в замку, намагаючись вмовити хоч один з них відімкнути стародавні двері.

Так тобі й треба, втілення всесвітнього зла! Нічого було чіпати сиріт! Можливо, золото до них запізниться, але й тобі ним не довго тішитися!

На цій думці Ден лише нахмурився. Тиждень тому на екіпаж з грошима був здійсненим напад, а пожертва королеви повинна була стати власністю однієї зміюки.

— Я здогадуюся, як будуть вирішуватися справи й цього разу. Сларисса завжди діє однаково, вона йде по трупах. Ти повинен вижити і пильнувати, куди завезуть золото після того, як його викрадуть, — напередодні просив Деніел у того, хто був йому вірним слугою, що завдячував графу самим життям і безбідним існуванням, а з часом став навіть другом, найвідданішим приятелем. Тим другом, який не шантажував, змушуючи до злочинів. Тим другом, що не зазіхав на серце дівчини, до якої Аррон був не байдужим. Лише йому голова служби безпеки міг довіряти так, як самому собі, знаючи, що він ніколи не зрадить.

— А що потім? — похмуро спитав Шарль, важко видихнувши.

— Станеш свідком розбою і повідомиш про всі деталі нашій королеві, — стиха пролунала відповідь.

— Але Сларисса...

— Я говорю про королеву Енні. Я ж можу довіряти тобі, правда ж? — Ден питав, але наперед знав відповідь.