Шістнадцятий розділ. Як стати королевою

Ніколи не знала, що тихий і спокійний Берт може бути таким пристрасним. Дозволивши мені врешті вдихнути, він невтомно прокладав доріжки від краєчка моїх вуст до вушка, вниз по шиї, не пропустив жодної клітинки на плечі, палко вивчав ключиці, а потім повертався до шиї, цілував щоки, вилиці і нарешті знову вуста. Мої руки він відпустив, переконавшись, що я не особливо виривалася, а тому я могла ними міцно обійняти мого графа і насолоджуватися його обіймами, забувши про все і всіх на світі. І все ж, хто тоді розповів батьку про ту нараду, якщо не Ден і не Берт?

З гардеробної почувся дзвін кришталю, а за мить:

— Ваша Величносте, пробачте, я розбила вашу улюблену вазу. Я не навмисно. Пробачте, будь ласка, — Люс була в паніці.

Берт з важким видихом відкотився поруч на ліжко, а я поспішно піднялася.

— Нічого, люба, не хвилюйся. Сама не поранилася?

— Ні, я в порядку, Ваша Величносте, — пролунав голос з нотками провини.

— Тоді не хвилюйся, — відповіла я, перевівши погляд на свого без п'яти хвилин нареченого. Той яскраво всміхнувся і також прийняв вертикальне положення.

— Ем, я думаю, що в варті є шпигуни герцога. Вони могли чути нашу розмову, — стиха мовив граф і знову взяв мою руку. — Енні, ти віриш мені? Я не робив цього.

— Так, я вірю, — відповіла, лагідно торкаючись щоки чоловіка. — В мене буде до тебе прохання. Батько щось дивне впроваджує у військову систему і для чогось призначив головнокомандувача. Я хочу, щоб ти вияснив усі деталі і нюанси та повідомив мені. Доручаю тобі цю справу.

— В Аррона є військове звання і тому...

— Але не Аррон збирається стати королем, — заперечила я. — В чім справа?

— Не хочу залишати тебе одну навіть на декілька днів. З ним, — уточнив Гільберт, змусивши мене всміхнутися. Точно справа рук Ніколь. Вона ж обіцяла.

— Я думала: ви друзі, — стиснула плечима.

— Ми друзі, але мене непокоїть, що з ним за два дні ти стала кращим другом, ніж зі мною, — прямолінійно, що я завжди любила і поважала, промовив чоловік.

— Це не правда, — всміхнулася я, притягаючи нареченого до себе за комірець його сорочки. Сильні руки одразу ж вкрили мій стан, а вуста сплелися в поцілунку. Дуже приємному.

— Я тобі вірю, — прошепотів в мої губи чоловік і неохоче відірвався, відправляючись на завдання. Як тільки двері за ним зачинилися, почувся тихий голос служниці:

— І даремно...

— А що, вірити мені не можна? — всміхнулася я, озираючись на Люсенію.

— Закоханій жінці вірити собі дорожче, міледі, — загадково мовила дівчина.

— Що ти знову вигадуєш? Я закохана? Це так помітно? — от вже фантазерка. Я тільки-тільки сама зрозуміла, що між мною і Бертом щось є, а вона вже пліткує. — Думаю: ти під емоціями від побаченого. До речі, ще раз будеш за мною підглядати, прожену до дідькової бабусі! — не вперше погрожувала я.

— Пробачте мою нахабність, але я не графа Діліана маю на увазі. На жаль, як би добре вам з ним не було, ваше серце вже належить іншому.

— І це ти тому розбила вазу? — здогадалася я, де джерело дивної поведінки служниці.

— Я не навмисно, — заприсяглася вона і додала: — Просто не хочу, щоб ви потім пошкодували...

І от що їй скажеш? Знає, що пробачу, бо люблю її, нахабну. В наші часи хороші і вірні камеристки — така рідкість, що доводиться терпіти. Та й вона має рацію. Куди нам з Бертом поспішати? Все життя ще попереду. А щодо закоханості в Дена, то це просто маячня. Просто він симпатичний, харизматичний, чом не подивитися на такого? І я йому не довіряю, от і все.Та й після того, як я щойно плавилася в обіймах іншого, точно не буду зважати на свого слугу, як би він не намагався мене звабити!

До вечора мене розважали фрейліни співом, грою на фортепіано і читанням книг голос. Я старалася відноситися до них без упередженості і тоді наше спілкування стало приносити більше радості. З деякими ми навіть знайшли спільну мову, а саме з білявою тихою красунею віконтесою Ундіною Жаррі і веселою жартівницею з яскравим червоним кучерявим волоссям маркізою Катаріною Холін. Вони виявилися дуже корисними, бо знали всі новини палацу. Так я дізналася, що поки невтомно (хоча ні, дуже навіть втомно) навчалася, Сларисса постійно колотила воду, влаштовуючи сварки з моєю мамою і тіткою, прискіпувалася до служниць і всіма силами намагалася втримати ті порядки, що сама колись впровадила.

Інші фрейліни теж видалися гідними компаньйонками і тільки одна Магдалена однією своєю присутністю дратувала. Як на зло, вона була ідеальною. Пишногрудою красунею з глибокими виразними очима, дзвінким сильним голосом і почуттям гумору. Пісні в її виконанні звучали чуттєво, а гра на фортепіано перевершувала всі очікування. І все це мене гнівило в ній. Як і Алекс, вона була не правильною. Людина повинна мати недоліки, а в цих двох їх не було. І якщо Алексу я могла це пробачити, то Магді — нізащо.

Вільний від відвідувачів час я присвятила тому, що заглиблювалася в сенс виданих батьком наказів. Краще мені міг пояснити все це мій учитель Ніколас, але я боялася йому довіритися. Берт був на завданні, постійно цим займався, але старався не привертати увагу батька, та і я не дуже хотіла відкривати йому таємницю, все ще в глибині душі підозрюючи його в зраді. Коли погодився допомогти Деніел, моєму щастю меж не було. Ми розмістилися в моєму особистому кабінеті і працювали... працювали... працювали... Потім вечеряли, розмовляли, ще трохи працювали і граф йшов до себе, а я лягала спати. Як виявилося, Аррон чудово розумівся на всіх справах, бо покійний дядько не мав від нього секретів. Теми, які я нізащо не могла зрозуміти в поясненні Ніколаса, Ден пояснював на пальцях, ніби найлегші в світі речі. Нарешті я повірила в себе. В нас обох.