Тринадцятий розділ. Моя божевільна коронація

Палац зустрів графа чарівною музикою, якою придворний оркестр розважав гостей урочистого заходу, до початку якого залишалося менш як годину. На запрошення міледі відгукнулося чимало народу: простий люд наповнив зовнішній сад так, що ніде було впасти й соломинці, а на площі і під ворітьми зібралося ще більше і тепер всі вони рухалися до головних воріт, мов єдиний механізм. Деніел навіть не знав, що в Лантоньї є стільки народу. Може це ще й з інших держав прибули?

Вирішивши, що проїхати крізь такий натовп буде небезпечно для життя і здоров'я, повернув на запасний хід, але все ж окинув поглядом люд: щасливі, збуджені, гомінливі і зацікавлені всім, що бачать. Далеко не кожному з присутніх доводилося розглядати головний палац так близько, а якщо хтось і бачив, то сьогодні впізнавав заново. Через велику кількість прикрас, голова безпеки і сам міг не впізнати місце, де прожив останніх кілька років. Схвально похитав головою, віддаючи Енні належне. Вона гарно придумала, забажавши святкувати разом з підданими. Роберт цього б точно не бажав. До речі, принца теж запросили і він обіцяв приїхати.

Два охоронці на побічних воротах одразу пропустили графа, а тому він з легкістю потрапив у сад, не ставши жертвою натовпу. Віддав лакею свого коня, попросив сповістити, де зараз кардинал, і поспішив до палацу, але, узрівши янгола, що мчав до нього по сходах, вражено завмер.

Ноги відмовилися крокувати, а очі навіть не мигали. Тіло, немов стало кам'яним. Він не дихав. Просто дивився і міг так дивитися цілу вічність, бо подібної краси йому ще не доводилося бачити. Навіть у голові запаморочилося не то від ніжного аромату лаванди, що вдарив у ніс, не то від вроди, що прикувала погляд.

Як дивно! Адже він завжди заглядався на тих, хто походили на жінок, а не сушених трісок, проте зараз міг зазначити зі стовідсотковою вірогідністю, що більш ідеальної дівчини не існувало в світі. У ній все було довершене. Все правильне. Тендітна фігура, стрункий стан, обгорнений ніжного кольору тканиною. Ця ж тканина, скраплена діамантами, рівною лінією від плеча й до плеча закривала все те, що нині неодмінно виставлять на показ аристократки у найрізноманітніших фасонах декольте. Але Ден давно помітив, що в будь-якому своєму вбранні відтепер кронпринцеса дотримувалася стилю дипломата і її виріз на грудях з комірцями та мережками завжди залишали простір для уяви.

Натомість тендітні гострі плечики навпаки були відкритими у святковій сукні і чомусь граф зловив себе на думці, що бажає торкнутися їх вустами. Такі думки в принципі викликали не лише плечі, але й лебедина шия, підкреслена високим стоячим білосніжним комірцем з королівської мантії, що чимось нагадував хвіст пави. І маленькі вушка, прикрашені елегантними сережками-крапельками, і особливо тонкі малинові вуста, з яких от-от мала вирватися ціла тирада слів, манили дізнатися їх смак. Ледь задертий вгору носик, рум'яні щічки, гострі вилиці, проникливі каро-зелені очі в обрамленні густих чорних, мов пір'я ворона, вій, кожен змах якими знаходив відлуння у серці чоловіка. Каштанове волосся зображало розквітлу квітку у високій зачісці, в якій сяяли перлини, наче краплинки роси. Ден зміг уявити його (волосся) неповторний аромат і м'якість, ледь не знепритомнівши від почуттів, що враз напливли.

Немов уміла літати, принцеса невагомо переступала зі сходинки на сходинку, демонструючи білосніжні черевички. Шлейф мантії довго тягнувся слідом, додаючи ще більшого неземного шарму й елегантності. Якщо існує еталон, якою має бути королева, то Енні абсолютно відтворювала його і своєю благородною вродою хвилювала чоловіка. Ні, не викликала симпатію або кохання, бо для цього зовнішності замало, але збуджувала бажання, яке зникне цим же вечором в обіймах іншої. Адже так?

Втім, раніше він якось не так сильно реагував на красу маркізи Вілсон, так що змінилося тепер? Певно, річ у тому, що через всі ці інтриги і справи, він зовсім не мав часу на Магдалену, а їх пристрасна ніч відбулася лише один раз — одразу після прибуття віконтеси Кертіс. Молодому здоровому чоловіку варто частіше дарувати увагу коханій дівчині, бо такі перерви зводять з розуму і змушують мліти від кожної стрічної спідниці. Адже в цьому причина?

І нічого дивного, що ця спідниця належить майбутній королеві, бо вона таки гарна, а в цьому образі просто очей не відвести. Все ж не дарма, щоб вразити чоловіків, леді вишукано вдягаються. Це справді діє.

Втім, хіба себе обманути? Вона красуня, що б не одягла, просто королівський шарм змусив на неї поглянути новими очима. А може частково й подіяли слова Берта, що складалися з суцільної серенади принцесі.

І чому її так всі люблять? Навіть ім'я це (така рідкість для династійок, бо ж у моді довгі й кручені імена, а не такі прості й односкладні), дане їй королем, дядьком дівчини, в перекладі означало "бажана, кохана, улюблена". З першого дня свого життя вона була жаданою. Такою і помре, улюбленицею мільйонів, якщо лише їй дозволять. А одним з тих, хто заважатиме, змушений бути Ден.

В цю мить він задумався про те, що все могло б бути інакше. Звабивши її, він міг би стати королем, її чоловіком...

Пусті мрії. Найбільше — фаворитом. Сором на його голову.

Між ними завжди була й буде прірва. З висоти своєї величі розбещена маркіза-принцеса-королева, одним словом династійка, ніколи і не гляне серйозно на простого графа, свого слугу, з таємницями і проблемами, їй подавай такого ідеалу, як Берт Діліан! Та й це правильно. Всі мають знати своє місце. Це так, щоб думки раптово не стрибали кудись, куди стрибати їм заборонено.

— Міледі, ви... Сонце перед вашою вродою тьмяніє, — взявши ручки Енні, Ден прилинув до них вустами, вдихаючи все той же аромат лаванди. Дівчина ледь усміхнулася, явно задоволена ефектом, що справила на голову своєї охорони, і лише потім згадала про справу.

— Дене, це правда? Скарбничий мертвий? Що буде? — в голосі дзвеніло стільки емоцій і хвилювань, що Аррон знову відчув роздвоєння почуттів: задоволення тим, що його план вдався, і водночас огиду до себе.