Одинадцятий розділ. Недаремні хвилювання

Деніел Аррон

Все складалося найкращим чином. У житті графа явно розпочиналася світла смуга, над продовженням якої він був ладен працювати. Вистава зі сваркою з принцом очікувано принесла свої плоди, а ретельно сплановане отруєння спадкоємиці остаточно й безповоротно закріпило ефект. Тепер можна було й не хвилюватися: юна і недосвідчена дівчинка вже потрапила на гачок вмілих рибалок, а страх, що скував її, вже не випустить зі своїх чіпких лап, при тому Дена вона розцінювала, як свого найкращого друга, а, отже, його чоловічі хитрощі (а в чоловіків вони безсумнівно також є) не були даремними, тому на нього навіть не падала підозра. Тож поки кронпринцеса зубрила закони в своїх покоях під пильним наглядом учителів-тиранів і охорони, а її єдиний шанс стати величною сильною правителькою Гільберт Діліан всього лише намагався пробитися до неї крізь ту стіну, що Деніел постарався між ними звести, герцог Алвінський усіма силами зосереджував владу в своїх руках, зіпсувавши стосунки з кардиналом і тим самим ставши набагато слабшим. Зі сторони все виглядало узурпацією трону, немов батько серйозно бажав правити від імені доньки і в принципі навіть не збирався випускати її в самостійне плавання. Таким чином ФіліппВілсон стане першим, хто кине в юну Енні камінь і прочистить дорогу до трону Роберту, сам того не підозрюючи. Королева-вдова вже постарається, аби знать і радники побачили незаконність дій і загрозу зі сторони найріднішої людини першої спадкоємиці. Амбіції татка вдарять по репутації принцеси, а їм зі Слариссою не прийдеться бруднити руки, доведеться тільки пришвидшити процес, відкривши очі шановним генералам та герцогам на вельми хитку ситуацію в державі. Міледі вже розпочала таємні переговори з головними особами королівства і доволі успішно. Шкода лише, що до духовних осіб не підібратися, але це лише справа часу. Те, що кардинал більше не стояв за спиною самопроголошеного регента, додавало сил усім, хто досі підтримував справжнього спадкоємця та його матір. А таких виявилося достатньо.

Деніел навіть уявити не міг, що все буде настільки легко.

Там, у Логанському герцогстві, Роберт клопотав над тим, щоб всі повірили, що він змінився. Здається, він пообіцяв побудувати й відремонтувати сільськогосподарські будівлі (комори, млини), щоб завоювати підтримку свого народу. І зовсім не важливо те, що насправді цим займався управитель, адже всі заслуги впадуть на рахунок принца, коли радники зрозуміють, що лише він зможе бути гідним королем. Теж усе, як планували.

А сьогодні, у цей прекрасний сонячний день, приїздила неповторна Магдалена, сяйво очей його, його кохана, його коханка, його половинка і володарка душі, що мало б у рази підняти настрій і змусити, якщо не літати на крилах щастя або танцювати в покоях, то хоча б провести час очікування за питтям улюбленого вина, розслаблено розкинувшись у кріслі. Але на душі не літали метелики, і це дратувало. Дратувала власна напруга і відчуття огиди до себе тоді, коли все складалося просто космічно. Він запитував себе про причину такого стану, але відповіді не було. Але ж він точно знав, що скучив за нею, своєю чарівною нареченою, що ось-ось мала прибути до палацу. За її прекрасними блакитними очима, в яких був ладен втопитися. За пухкими вустами, що дарували стільки ніжності. Її русяве волосся манило вдихати неповторні аромати. А спокусливі форми... Що ж, Ден завжди любив дівчат у тілі. Нехай не товстих, але тих, кого в народі звуть «кров з молоком», щоб і подивитися було на що, і, обійнявши, відчувати не лише гострі кістки. Магда була саме такою. Йому вистачило одного погляду, щоб закохатися в її грацію і шарм, у живу красу та чарівну усмішку. Не один місяць завоював її прихильність, а потім їх стосунки стали настільки серйозними, що не опам'ятався, як зробив пропозицію, а благородна віконтеса сама запросила навідатися в її покої. Цей нюанс їх стосунків був збережений у таємниці. Здається, з тієї пори минула ціла вічність. Для Дена кожна мить з нею була безцінною. Хитра, весела, тактовна і розумна. На відміну від спадкоємиці трону Магда була природженим бійцем і якщо чогось боялася, то лише чорта. І то він (Ден, а не чорт) був упевненим, що і чорти боялися її і тому не показували носа з пекла. Ні закони, ні порядки, ні звичаї не зупиняли дівчину його серця на шляху до її мети, але могла зупинити гордість. Віконтеса Кертіс була до біса гордою. І навіть цим приваблювала його. І ось зовсім скоро вони знову будуть разом.

Ден знав, що запрошення Магди в палац — справа рук королеви-вдови, що теж неабияк раділа з ситуації навколо бідолашної Енні. Навіть не раділа, а отримувала щире задоволення. Вона помічала всі старання свого вірного слуги виконувати їх план і за це відплатила щедро. Не погидувала знову вдатися до інтриг і підлаштувала так, аби служниця герцогині Алвінської підслухала її (королеви-вдови) розмову з власною камеристкою про те, що ненавидить свого брата і всю його рідню за те, що ті підтримують кронпринцесу. Сларисса точно знала, що хитра й кмітлива Ілерія нізащо не пропустить можливості вбити двох зайців одним вистрілом: зіпсувати настрій колишній подрузі та запастися вірною людиною. Вона ж сама запросила у палац Магдалену, власними руками вручила їй безпеку доньки, а хитрій та здатній до підступів віконтесі слабка Енні буде на один зуб: проковтне і не подавиться. Граф здогадувався, що окрім бажання винагородити його за службу, Сларисса переслідувала й іншу ціль — ввести у коло найближчих людей навколо принцеси власних прибічників. І знову виходило, що спадкоємиці шкодили її найближчі. Так було і з Ніколіною, що з подруги стала суперницею. І це також радувало душу Сларисси, але Деніел...

Він розумів, що роль захисника і друга, вигадана йому ним самим, була ідеальною. Усвідомлював, що мусить повсякчас підтримувати цікавість принцеси до себе, інакше як ще можна втримати її увагу, коли поруч хоча б той самий Берт, мрія всіх аристократок?