Дев’ятий розділ. З вогню у полум’я

Алекс не жартував, а попросив мене сидіти тихо, тобто спокійно, а сам заходився обмотувати мотузякою. От вам і красень! От і ідеал! Мамо! Хто-небудь! Заберіть мене звідси! Я хочу до професора Ніколаса! Будь ласка, не треба більше мене зв'язувати! Я вже все зрозуміла! Я вже все вмію! Берте, друже! Ну де ж ви всі, коли так потрібні? Може Люсі покликати за кимось? В якусь мить я зрозуміла, що репетую в душі, а на обличчі, певно, дуже кепсько тримаю впевнений вигляд, бо щось аж надто веселими здаються обличчя зівак. Зівак? А хто це в нас? Дружини радників, випадкові лорди, хтось із прислуги... Ну прекрасно! Прилюдна ганьба!

— Розходьтеся геть! Тут не вистава, а урок! — почувся дзвінкий голос графа Аррона. О, небеса, дякую вам! Я ще ніколи так не раділа Дену!

— А що тут відбувається? Поясніть, будьте так ласкавим, шановний учителю, — голос голови моєї охорони був сумішшю гніву і невдоволення. Не знаю, чи то йому так не сподобалися наші уроки, чи то настрою не було через щось інше (через Роберта, наприклад), але я сподівалася все ж на перший варіант.

— Я вчу міледі звільняти себе від мотузки на випадок викрадення, — пояснив Алекс. Ден, похмуро насупившись, зміряв його поглядом, потім прискіпливо оглянув мене. На душі стало спокійніше вже від того, що він поруч і не дасть мене образити.

— Я намагалася пояснити, що з такою охороною, як ви, мені нічого боятися, але вчитель наполіг, — з сарказмом мовила я, викликавши своїми словами на обличчі «охоронця» усмішку.

— У своїх уроках будьте обережним, міледі ніжна, не причиніть їй шкоди чи болю. Якщо на її руці побачу хоч один синяк чи червоний слід, особисто позбавлю вас голови за зраду короні. Я перевірю чи не занадто сильно затиснена мотузка, — кинув Аррон через плече красеню і нахилився до мене, при тому стишуючи свій голос до такого, щоб почути змогла лише я.

— Я вдячний за довіру, але жодні знання не бувають зайвими. Ви мали рацію щодо королеви-вдови і принца, вони справді затівають щось проти вас. Лише сьогодні мені стало відомо, коли вони просили в мене допомоги. Принцесо, ви в небезпеці, тому будьте обачною й уважною до всього. Але не бійтеся, адже я завжди поруч, охорона напоготові, я вжив усіх заходів безпеки. Якщо ви не проти, тепер буду вашою тінню. З цієї прекрасної голівки не злетить жоден волосок, я обіцяю вам... — погляд карих очей був таким проникливим, що я повірила. Повірила і зробила спробу не зважати, коли той самий погляд опустився вниз. Будемо сподіватися, що на мотузки на моєму стані, а не на те, що було ледь-ледь замасковано блищанням діамантів з кольє на білосніжній шкірі. Хоча, судячи з того, як грався вітер легким білим комірцем темно-синьої сукні то закриваючи ту саму шкіру, то перетворюючи виріз на більш цікавий, ніж було задумано кравцем, і як темнішав погляд графа, то все ж його увагою володів не лише спосіб, яким Алекс мене зв'язав. Гіркий аромат чоловічого парфуму приємно оповив, коли Ден, навмисно торкаючись не лише мотуззя, але й мене, приблизився ще більше і навіть перехилився через моє плече, щоб перевірити, як там мої зв'язані руки, відведені назад, тим самим буквально змусивши схилити голову на нього і впертися грудьми, точніше декольте (на щастя, не сильно глибоким). На мить перехопило подих від такої близькості та ще й на очах у вчителя і моєї свити. Хвала небесам, що спостерігачі таки розійшлися: слова Аррона тут майже закон, так було і з його покійним батьком.

— Вам не боляче? — лагідно ковзнувши по моїх зап'ястях своїми теплими пальцями, викликавши тим самим хвилю мурашок по тілі, стиха спитав він, а за мить відхилився так, щоб поглянути в моє обличчя. Майже впритул. Очі в очі. Пам'ять підкинула ту мить, коли я вже переживала щось подібне. Інстинктивно опустила погляд на вуста графа, чомусь вирішивши, що, певно, хоч Ден і не такий гарний, як Алекс, та все ж куди приємніший і миліший. Мимовільно наблизилася ще трохи, знову зустрівшись очима з графом. Ні, звісно, я не сподівалася на щось непристойне як поцілунок у присутності свідків, але ситуація була екстремальною, всі почуття в рази загострилися і на мить, всього лише на долю секунди, я відчула певний магнетизм в аурі чоловіка. Все це було так яскраво, а його погляд настільки притягував, що якби зараз ми були наодинці, а Ден забажав би поцілунку, я б начхала на помсту і не перечила б не лише тому, що була зв'язаною в буквальному розумінні.

Але навколо були люди, хоч я і не відчувала їх поглядів. Дивна річ, але лише пізніше я збагну, що справді замість обурення, яке мало б настигнути мене при нормальних обставинах від такої поведінки графа (бо не настільки я розбещена, щоб тішитися прилюдною ганьбою), відчувала тремтливу тривогу й особливість, чарівність цих хвилин.

Ден усміхнувся. Не так самовпевнено, як то іноді бувало, коли він хотів мене розізлити, а якось так ніжно й з розумінням, наче він дорослий мудрий чоловік проти мене, дурненької і маленької. В принципі так і було. При нормальних обставинах і це мене роздратувало б, а зараз я лише насолоджувалася тим, що ось я тут, викрадена і беззахисна, але мій герой мене врятує, пригорне до своїх грудей і ніколи не дасть в образу. Ну просто, як у книгах, яких я, здається, перечиталася. Знову зазирнула йому в карі очі, ніби питаючи, чи то він — мій рятівник. Все це було просто, зовсім нічого не означало і разом з тим надто відверто. Стало прохолодно і водночас гаряче. Ніби дві стихії поєдналися в мені і вели між собою боротьбу.

— Ні, — стиха прошепотіла. Графе Аррон, адже зі мною завжди буде охорона. Навіщо мені це все? Ви дали мені обіцянку, що зможете захистити...

— Деніел... Або просто Ден, — виправив мене чоловік.

— Що? — не зрозуміла.

— Будь ласка, Енні, якщо не важко, називайте мене на ім'я. Не потрібно графів Арронів, я всього лише ваш вірний слуга, якщо дозволите, то ваш друг, —повчально промовив він, лагідно загорнувши каштановий кучер з мого чола, наче знаючи про перепитію почуттів, у яку кинув мене, і навмисно підсилював її. До речі, звертатися на ім'я йому не було дозволено, однак як же гарно й ніжно воно прозвучало з його вуст, немов найвищий комплімент. Який цікавий чоловік!: — Принцесо, навчання потрібне. Якщо я буду поруч, вас ніхто не посміє зв'язати, але якщо мене до тієї пори вже вб'ють, ви маєте вміти рятуватися, — на цих словах я згадала ту обіцянку Роберта, в якій він присягався покінчити з колишнім другом, і дійшла до висновку, що мені його буде шкода. Ну зовсім трішечки. Врешті Ден перервав наше спілкування, відхилившись і вставши з лавки. Його нелюдська харизма більше не діяла на мене, то ж у моєму світі знову з'явилися люди. Хутко переоцінивши все, що щойно відбулося, різко зажмурилася. Якби могла, з радістю дала б собі добрячого ляща! Втім, з іншої сторони, а чому б і не пофліртувати з головою власної охорони? Головне — більше не потрапляти на його вудочку. Тим часом навколо знову завозився Алекс, пояснюючи, що робити з мотузкою і на що звернути увагу в першу чергу. Він навіть попросив Деніела його зв'язати, щоб потім наглядно продемонструвати спосіб порятунку. Все це було дуже весело, окрім того, що мене дійсно боліли руки.