Восьмий розділ. Королівські уроки

Сонце з висоти свого небесного дому щедро посилало нам своє проміння, немов пензликом фарбувало відкриті плечі та руки в легкий коричневий відтінок природного загару. Аристократкам личило мати лише білосніжну, мов чистий папір, шкіру, тому головним атрибутом кожної модниці в сезон спеки був зонтик, а відпочивати на свіжому повітрі доводилося лише в бесідках. Я ж ніколи не слідкувала цим традиціям, обожнюючи гарячі дотики світила, але придворна мода змушувала коритися: шлейки від суконь залишали білі сліди на загорілій шкірі, а велика кількість різних варіантів декольте не дозволяли приховувати їх. То ж дорослішання відняло в мене дитячу радість пишатися шоколадним відтінком. І зараз, сидячи в розкішній альтанці перед палацом, я з білою заздрістю спостерігала за малечею, напевно, придворних, що весело ганяла садом без армії служниць з зонтиками, вільні бігти туди, куди побажали. Оце життя!

— Ти задумалася, — стиха промовив Берт, лагідно накривши мої руки, що спочивали на краєчку стола, своїми. Ми вже давно завершили трапезу, відклали прибори, а тепер просто сиділи одне навпроти одного, вже майже не розмовляючи. Насолоджувалися цією тишею між нами і гармонією.

— Здається, я переоцінила свої сили... — поділилася з другом, звівши свій погляд до його очей.

— Дурниці, — безтурботно всміхнувся він, беручи моє обличчя в свої долоні. Вуста торкнулися мого чола, невільно змусивши примружитися. На душі стало легше, немов Берт чарівним способом зцілив мене, позбавив хвилювань, вселив спокій. Що ж, може мама має рацію? Кого можна любити, якщо не цього цілковито ідеального юнака? То ж не Деніела, який знову абсолютно випадково потрапив на очі. Вічно вертиться перед самим носом! — Все в тебе вийде! Не смій у собі сумніватися! Ти ж Енні Вілсон, у тебе завжди все вдається!

— Дякую, Берте. Навіть не знаю, що робила б без тебе.

— Я поруч, я з тобою, — прошепотіли мені у відповідь, дозволивши відчути безцінну підтримку.

***

Вже наступного дня на мене чекали великі справи. Найкращий учитель усієї Лантоньї шановний Ніколас Науер, найбільш суворий, вимогливий і ненависний мною та іншими студентами академії, з самого ранку запросив мене в один з робочих кабінетів короля, який Його Величність використовував для аудієнції, а тепер шановна Вітелія переробила його під аудиторію. Я готувалася старанно.

Навмисно одягла сукню суворого фасону, щоб цілковито відповідати нагоді і виглядати, як зразкова учениця.

— Ну, успіхів, — випроводжала мене з покоїв матуся, неначе в перший клас. Берт очікував під дверима з великим букетом різнотрав'я (там були, напевно, всі квіти, які лише квітли в саду, а від того аромат їх був змішаним й не однозначним) і веселою усмішкою.

— Це з початком твого навчання на королеву, — замість вітання промовив він і передав мені свій дарунок, ніжно поцілувавши в щоку (мене, а не дарунок). Позаду почулося тихе розчулене зітхання матері. Юнак поспішив до неї, дорогою взявши в свого особистого слуги ще один букет, який одразу ж вручив герцогині. Подбав про все.

— Дякую, Берте, — прощебетали ми в унісон, а я передала і свій букет матері. Оскільки вчити мені доведеться дипломатику, а не біологію, то краще залишити цю красу в покоях.

— Взагалі квіти заведено дарувати вчителям, — схопивши красеня під руку і спрямувавши нас коридором під радісне щебетання мами до її служниці про те, що ми (ми з Бертом, а не з мамою) будемо космічно-фантастичною (кажу так тому, що в космосі, певно, ті щебетання теж чутно) парою (хоч взагалі я була з нею дедалі більше згодна), зауважила я.

— Квіти слід дарувати прекрасним особам, бо краса до краси тягнеться. А ти коли востаннє бачила учителів? Що там гарного? — парирував граф, викликавши своєю реплікою мій веселий заливистий сміх. Високі і від того такі, що нагонили певний страх (відчула себе першачком), двері кабінету вже показалися перед нами, тому я поцілувала щоку свого друга і зробила цих кілька кроків назустріч своєму майбутньому.

— Ти все зможеш, вище носа! — прошепотів юнак, підморгуючи мені. Всміхнулася, набрала повні легені повітря і зникла в дверях, ховаючись за ними. Хоч насправді вже наступної миті сховатися було б варто від того, хто очікував мене саме в кабінеті.

— Моя міледі, ласкаво прошу, — почувся тихий чоловічий голос з нотками хрипу. Хрипу було більше, ніж самого голосу, тому могло здатися, що це не говорить хтось, а просто риплять меблі. Втім, і на меблі це скидалося з зусиллями. Скоріше просто якісь дивні звуки, які я за випадковим збігом обставин розумію. Виникло просто непереборне бажання кудись сховатися. От хоча б у ту шафу біля дверей світло-жовтого відтінку. Певно, я б чудесно вмістилася в ній. Та я б де завгодно вмістилася, тільки б не зустрічатися з шановним Ніколасом. Але обирати не доводилося, адже королевам ховатися в шафах не можна: засміють.

Сьогодні повторяли державний устрій, повноваження, права і обов'язки королеви. Здавалося б, що я і так прекрасно це знаю, але по завершенні цієї каторги збагнула, що тепер я абсолютно точно не знаю більше нічого. Стільки нової інформації за раз у моїй голові не поміщалося, там вільного місця стільки просто не було! Але Ніколас постарався це все особливо охайно розгладити і скласти, наче свіжовипрану білизну, запхнути з силою в мій мозок, мов ту ж таки білизну в надміру маленьку скриньку. Щоб кришечка закрилася і речі... тобто знання не вивалилися, професор дав мені установу: не стрибати, різко не згинатися, не присідати, випити свіже повітря, подихати трав'яним чаєм (порядок слів може бути перекрученим) і піти спати до повного засвоєння організмом... і чаю, і повітря, і знань. А може рекомендації були від лікаря, якого мама викликала, варто мені було поскаржитися на головний біль і легку нудоту? Так, певно, саме від лікаря. Він, до речі, сказав: «Так перепрацьовуватися дуже небезпечно!». Герцогиня Вілсон команду зрозуміла і проблему вирішила, віддавши мене в руки тиранам (викладачам тобто) лише на першу половину дня, а в другій мене попрохали самостійно працювати над книгами і документами. Самостійно... В тиші... Після уроку з Ніколасом я стала цінувати це слово. Тобто не слово, звісно, а значення.