Четвертий розділ. Таємна місія

Кінець літа міг бути й спекотнішим, натомість погода вже тепер повідомляла чого слід чекати від осені. Павутинки бабиного літа неочікувано рано кружляли в повітрі, а перші перелітні птахи готувалися до відльоту. Журавлі, збираючись у ключі, сумно кружляли над рідною землею, прощаючись з нею до наступного року. На них чекала довга й небезпечна дорога, лише половині обіцяючи досягти цілі. А іншій половині... Що ж, природний відбір ніхто не відміняв. Виживають лише сильніші...

Не лише.

Ще ті, хто найбільш витривалий, найбільш розумний, найбільш хитрий і досвідчений.

Королева-вдова добре знала ті істини і пам'ятала свій шлях до влади. Вона робила все можливе і неможливе, щоб втриматися на верхівці, але навіть цього виявилося замало.

Кохання... Любов... Довіра... Її покійний чоловік король Леонард був зацикленим на поняттях, що давно вийшли з моди. Зрозумівши це, вона вдавалася до всіх жіночих хитрощів, аби затьмарити його розум, але він залишався холодним, крижаним... Після весілля виділив їй окремі покої і заходив лише періодично задля виконання подружнього обов'язку, але навіть у ті дні не залишався з нею до ранку. Він не приховував, що мав фаворитку. Втім, дивлячись від кого. Королева знала, а інші... Всі знали, але робили вигляд, що не здогадувалися. Хвала небесам, що та жінка хоча б не народила йому дитину! Втім, як би вона її народила, якщо Сларисса потурбувалася, щоб графиня стала безплідною?

Леонард не кохав її, не любив, не довіряв, він навіть не дружив з нею, проте завжди був щедрим, люб'язним, не ображав навіть тоді, коли своїми інтригами вона відверто переходила межі. І це ще міледі терпіла, вона й сама не леліяла до чоловіка жодного з цих почуттів. Однак, він не любив навіть їх єдиного сина. І ось це королеву дратувало і лякало не на жарт. Так, Роберт не був схожим на батька. Він не втручався у політику, зате цікавився колекційними винами і гарненькими дівчатами. Скільки скандалів Слариссі вдалося зберегти в таємниці, щоразу захищаючи кронпринца від гніву батька! Але й того, що сховати не могла, вистачало Леонарду, аби накоїти якихось дурниць. Радувало єдине: у короля більше немає дітей, то ж після смерті монарха престол однозначно відійде її сину. І ось тоді, отримавши в свої руки повну владу, вона заживе!

Королева знала про хворобу свого чоловіка. Дізналася зовсім випадково, побачивши кров на хустинці короля після надривистого кашлю, який, наче б то був ознакою важкої застуди, але приховала це від усіх, окрім кронпринца. З ним вона могла поділитися гарною новиною. Сухоти... Не було важко натиснути на головного лікаря, щоб дізнатися всю правду, але водночас грати незнання. Збагнувши, що початок її епохи вже видніється за горизонтом, вирішила йти їй на зустріч. Їй нічого не вартувало підмінити трав'яні ліки монарха, що підтримували його стан, на звичайний чай, який готувала їй знахарка задля збереження молодості шкіри. Сларисса вважала це розплатою за все, що їй довелося витерпіти в заміжжі, але він... Наче відчував, він перед самою кончиною знову все зіпсував і віддав абсолютно все, що мало перейти їй, у володіння цього дівчиська. Наче мало того, він вислав їх сина у Логан — віддалене герцогство при кордоні, нещасну провінцію, звідки навіть взяти немає що. А ця вискочка Ілерія вже відчула владу і показала своє істинне обличчя. Ще б пак, вона от-от може стати матір'ю королеви, а Сларисса, втративши все, матиме лише титул вдови і невелику суму компенсації раз у місяць. Тобто суму велику, але не достатню, щоб жити по-королівськи, як вона звикла при чоловікові. Тому чоловікові, чию смерть сама ж пришвидшила. Прокляття!

Втім, пам'ятаючи про перелітніх птахів, вона навіть не думала здаватися, знаючи, що життя — це шлях із небезпек та труднощів. Все, що їй було потрібно — це вмовити Енні відректися від престолу і тоді в неї і її синочка знову все буде добре. Але на кронпринцесу тиснули і єдине, що могло допомогти — це показати, ЩО про недосвідчену правительку думають люди і вислати свого агента, достатньо нейтральну людину. Нейтральну на думку дівчини, насправді ж вірного друга її сина, який, звісно, зробить усе, щоб трон посів істинний спадкоємець.

Але й цей бездоганний план на очах провалювався. Ще тоді, коли посильний від граф Аррона велів за наказом колишньої маркізи прийти на площу перед палацом, Сларисса відчула неприємний запах горілого — так руйнувалися її надії.

Династійці, сім'я Енні, радники, вельможі, армія, прислуга... Перед головною терасою зібралися всі. Королева-вдова бажала дізнатися, що задумала принцеса в її матері, але Ілерія стійко мовчала, мовляв: "Про все дізнаєшся разом з іншими". І міледі розуміла, що дівчисько не повідомило навіть батькам. Кілька разів промигнув повз Деніел, але він був настільки зайнятий з охороною, що навіть не звертав увагу на свого кращого друга. А Роберт між іншим хвилювався і вона як мати бачила це. Нарешті голова безпеки прошмигнув у палац, а за кілька хвилин церемоніймейстер повідомив так урочисто, голосисто:

— Увага! Її Високість кронпринцеса Енні!

І їм всім довелося вклонитися хоча б своїми головами, вітаючи головну спадкоємицю трону. Тепер, ще навіть до коронації, вона вже була головною персоною Лантоньї. Сларисса намагалася заспокоїти себе тим, що це не на довго, але клубок роздратування глибоко засів у її горлі.

А тим часом Енні з'явилася на головній терасі, гордо наблизившись до її перил. І королева-вдова не стримала прокляття, що вирвалося з її вуст:

— Бодай би ця тераса провалилася під тобою...

— Тихо ви, — шикнув кронпринц, єдиний, хто був настільки близько, аби почути. — Ми тут тепер ніхто.

— Скоро все зміниться, синку. Присягаюся, зміниться... — материнська рука стиснула руку свого єдиного сина. Сларисса знову розквітала усмішкою, готова почути те, про що й так було зрозуміло. Її роль — привітність і люб'язність. Спокійно привітає нову королеву, спокійно проведе в Логан сина, потім спокійно скине самозванку і поверне Роберта в столицю. Лише спокійно. Гнів — найстрашніший ворог, найбільш жорстокий і немилостивий. Вона не піддаватиметься гніву при тотожному плануванні своїх дій.